Президент ФФУ довго і наполегливо чинив опір доводам тверезомислячих людей, в тому числі наділених міністерськими портфелями, і не погоджувався на перенесення вирішального кубкового матчу в інше місто. Причина відома - саме на домашньому стадіоні «Металіста» як місце проведення цього поєдинку наполягав тренер «Шахтаря» Мірча Луческу і президент клубу Рінат Ахметов.
Конькова не бентежило нічого - ні серйозне загострення політичної обстановки на Південному-Сході України, ні вогнепальне поранення мера Харкова, ні збройні зіткнення в інших населених пунктах регіону. Як то кажуть, не дозволяла директива. Переконати Анатолія Дмитровича дійсно коштувало великих зусиль. А то!
Не станемо розкривати всіх деталей психотерапевтичної операції, яка відбулася днями, але президенту ФФУ довелося популярно, практично на пальцях пояснити, що в разі чого - якщо до, під час або після гри - щось піде не так і в Харкові станеться біда, відповідати за все доведеться йому самому. Як то кажуть, особисто і по всій суворості...
Тільки цей персональний аргумент і спрацював. Що називається, власна шкура була оцінена клієнтом трохи дорожче, ніж наказ румунської контррозвідки.
Правда, без бою в захопленому Будинку футболу президент, знову ж, не здається! Було би зрозуміло, якщо Конькову нав'язували Київ, чий зацікавлений представник - в особі «Динамо» - до цього мав шанс зіграти в фіналі... Але голові ФФУ пропонують на вибір будь-яке місто, що розташовує необхідною інфраструктурою для організації одного з найважливіших матчів національного сезону.
А тут, як не крути, першим з небагатьох кандидатів у нас значиться Львів, який приймав груповий турнір ЄВРО-2012. Тут і сучасний стадіон, і розгорнута мережа готельного господарства, і патріотичний настрій, і, що особливо важливо, атмосфера гостинності та безпеки.
Один недолік - Львів у великий немилості у Мірчі Луческу, а порушити цю частину директиви для Конькова - все одно, що стати футбольним бандерівцем, зрадником. Ось він і крутиться, шукає варіанти. Згоден, кажуть, навіть на Полтаву. Яка, безумовно, теж має чимало достоїнств. У тому числі і суто футбольних. І, напевно, теж влаштує всіх як компроміс.
... Але все-таки до питання про Львів. У немилості у тренера «Шахтаря» місто зрозуміло чому - тут його команду часто і боляче обігрують, може бути, навіть недолюблюють. Але за що недолюблює найбільш європейське місто країни нинішній апарат ФФУ - можна тільки здогадуватися...
Чи випадкова ця блокада? Адже справа не тільки в матчі за Кубок України.
Приміром, як трактувати 5-річну дискваліфікаційну здачу «Арени-Львів» - стадіону, який краще і яскравіше від інших приймає матчі нашої збірної? Тоді, в листопаді 2013-го, здалося, що ФІФА покарала його за намовою харків'янина Сергія Стороженка.
Однак сьогодні події минулої осені виглядають вже не так однозначно. Хто знає, бути може шкурка найближчого соратника, незабаром вигнаного з ФФУ... через стан здоров'я, просто була оцінена Коньковим дешевше власного, цезарева крісла?
На цьому припущенні, мабуть, поки і зупинимося. Бо «футбол у нас - поза політикою», чи не так, Анатолій Дмитрович?
Михайло Ньонській, «Футбольний клуб»