На іншому кінці світу прекрасний за підбором виконавців колектив, очолюваний досвідченими тренерами Гавриїлом Качаліним та Миколою Гуляєвим, всерйоз претендував на медалі. Але всі карти сплутав чвертьфінальний матч з господарями, в якому радянські футболісти поступилися і вибули з боротьби. Таким чином, в 1962 році був повторений результат чотирирічної давнини.
Стовідсотковий результат у кваліфікації
Відбірковий турнір збірна СРСР пройшла немов на одному диханні. До групи разом із Радянським Союзом увійшли Туреччина та Норвегія. У Москві команда Качаліна спершу перемогла Туреччину 1:0, а згодом розгромила норвежців 5:2.
Потім настав час виїзних матчів, і в них у гравців нашої колишньої країни ніяких проблем не виникло. В Осло Норвегія була бита 3:0, а в Стамбулі Туреччина 2:1.
Набравши вісім очок, СРСР з першого місця вийшов до фінальної частини Кубка світу. Друге місце в групі посіла Туреччина, третьою фінішувала Норвегія. Хоча в 1961 році київське «Динамо» показувало чудову гру, вперше у своїй історії ставши чемпіоном країни, до участі у відбірковому турнірі ніхто з гравців «біло-синіх» залучений не був.
До Чилі на одному крилі
25 травня 1962 збірна СРСР вилетіла до Південної Америки, розквартирувавшись у місті Аріка, де команда повинна була провести всі поєдинки групового турніру.
Слід сказати що туди радянська команда долеліла не без пригод, як пригадує київський динамівець Віктор Серебряников.
- В Америку вилетіли з Лісабона. Летіли вночі - так легше, кажуть, океан долати. Дорога далека - дай думаю, посплю. Прокинувся від шуму. Молодята з Бразилії, які поверталися з весільної подорожі по Європі, сварилися і виривали один у одного рятувальний жилет. Подивився я в ілюмінатор, а у нашого «Боїнга» відвалилося крило (це потім я дізнався, що це пілоти одну з турбін «відстрелили»). Паніка! Я - в туалет. Зачинився там. Думаю: впадемо в океан, а там акули, відкусять ноги, а кому я такий футболіст буду потрібен? Зараз, розумію, смішно, а тоді не до сміху було, саме так і думав. А літак летить і летить - і все вниз. Нарешті, через 20 хвилин сідаємо. Приземлилися на американській військовій базі Санта-Марія. Пам'ятаю той політ до дрібниць, недарма кажуть, що у страху очі великі.
У дебютному матчі «країні рад» протистояла команда з дружнього блоку – Югославія. Завдяки голам Іванова та Понедельніка СРСР переміг 2:0. У цьому матчі взяв участь київський динамівець Віктор Канєвський.
Потім СРСР зіграв результативний матч з Колумбією 4:4, причому по ходу футболісти в червоних футболках вели 3:0. На поле також під №15 вийшов Канєвський. Варто відзначити, що цей матч став для капітана «Динамо» останнім на турнірі в Чилі. У наступних двох поєдинках він на полі не з'являвся.
Щоб продовжити виступи на Кубку світу, в завершальному матчі групового турніру СРСР достатньо було зіграти внічию з Уругваєм. Команда Качаліна навіть перевиконала план, завдяки забитому Івановим м'ячу на передостанній хвилині зустрічі вирвавши перемогу 2:1. Таким чином, перемігши у двох матчах і домігшись одній нічиїй, СРСР з першого місця вийшов у 1/4 фіналу.
Суперник в цьому раунді був, мабуть, одним із найсерйозніших. Хоча гра збірної Чилі не була еталоном футболу того часу, підтримка рідних уболівальників надавала сили команди Фернандо Р'єри на неймовірні подвиги. Вже на 10-й хвилині Ліонель Санчес ударом зі штрафного відкрив рахунок. На 27-й хвилині Численко відновив рівновагу, але лише на дві хвилини. Рохас на 29-й хвилині знову вивів свою команду вперед. Грати залишалося трохи більше години, але незважаючи на всі зусилля радянських футболістів «пробити» глуху оборону чилійців їм не вдалося.
Таким чином, з представників «Динамо» (Київ) брав участь у Кубку світу лише Канєвський, провівши два матчі. У Чилі у складі делегації також поїхали Йожеф Сабо і Віктор Серебряников, але на поле вони так і не вийшли.
Гра долі
Ось як складалася подальша доля динамівців Києва, яким було довірено представляти честь великої країни в Чилі.
Нападник Віктор Канєвський був основним гравцем киян аж до 1965 року, покинувши команду і разом з Валерієм Лобановським перейшовши в «Чорноморець».
Після закінчення кар'єри став тренером, зробивши вагомий внесок у розвиток футболу в Україні. Але через горезвісну «п'яту графу» не міг працювати на повну силу – йому просто не давали цього робити.
У підсумку пройшовши нелегкі випробування долі, в 1988 році Віктор Ізраїлевич разом з родиною емігрував до США. У передмісті Нью-Йорку Канєвський відкрив власну футбольну школу, при першій можливості навідуючись до рідного Києва.
Йожеф Сабо в складі «Динамо» став чотириразовим чемпіоном СРСР (1961, 1966, 1967, 1968рр.) і дворазовим володарем Кубка СРСР (1964, 1966рр.). У 1962 році на Кубку світу Сабо не зіграв, зате чотирма роками пізніше в Англії сповна компенсував цей пробіл.
Після того як покинув київське «Динамо» провів сезон 1970 року в луганській «Зорі», а потім у складі московського «Динамо» дістався у 1972-му році до фіналу Кубка володарів Кубків УЄФА.
Закінчивши кар'єру гравця став тренером. У радянський період працював з луганською «Зорею», СКА (Київ), «Дніпром» (Дніпропетровськ).
Начальник «Динамо» Київ (1992, 1993). Віце-президент «Динамо» Київ (2000-2004). Чемпіон України 1994 та 1996, володар Кубка України 1996 і 2005. Очолював національну збірну України. Заслужений тренер України. Кавалер орденів «За заслуги» ІІІ (1999), ІІ (2004) та і (2011) ступенів.
В останні роки працює на телебаченні в якості футбольного експерта.
Віктор Серебряников у складі «Динамо» п'ять разів ставав чемпіоном СРСР, двічі вигравав Кубок СРСР. У 1962 році Віктор Петрович на Кубку світу не зіграв, зате з лишком компенсував цей пробіл в 1966 і 1970 роках.
Повісивши бутси на цвях, він, за власним зізнанням, залишив після себе в клубі гідну заміну. «Мені Дід (головний тренер команди Віктор Маслов) говорив: «Всі колись підемо. Тому думай, хто буде грати після тебе». Я йому: «Володя Веремєєв». Маслов не підпускав його до основи. Мовляв, фізично не готовий. Але не все фізичні кондиції вирішують. У Веремеєва світла голова: він міг віддати пас туди, куди потрібно, метрів на 30-35. А це для півзахисника багато значить».
Тренував в 70-х роках без особливого успіху «Фрунзенець» (Суми) і «Ниву» (Підгайці).
Кавалер орденів «За заслуги» III (2004)і II (2011) ступенів.