На участь у чемпіонаті світу від Європейської континентальної зони подали заявки 32 країни УЄФА. Федеративна Республіка Німеччини, як чемпіон світу, отримала путівку до фінальної частини автоматично.
Команди 31-ї країни були розділені на 9 груп по три або чотири команди в кожній (п'ять груп по три команди і чотири групи по чотири). Команди грали кожна з кожною по два матчі (вдома і в гостях). Переможці груп отримували путівки, виняток становила група 9, переможець якої потрапляв на стиковий матч.
Збірна СРСР потрапила саме в цю групу разом з Угорщиною і Грецією і не змогла з неї вийти.
Непоступливі угорці та греки
Початок відбіркового циклу склався для підопічних Микити Симоняна, який на той час керував збірною, як найкраще. У Москві, 24 квітня на Центральному стадіоні імені В. І. Леніна у присутності 50,000 глядачів була бита Греція 2:0.
У зустрічі взяли участь п'ятеро динамівців: Анатолій Коньков, Володимир Трошкін, Леонід Буряк, Володимир Онищенко та Олег Блохін. Коньков записав на свій рахунок перший забитий гол у матчі, а Блохін став автором результативної передачі, коли забивався другий.
Через шість днів у Будапешті угорці виявилися сильнішими радянської команди - 2:1.
На полі Народного стадіону (80,000 глядачів) знайшлося місце чотирьом динамівцям - не брав участі в грі лише Онищенко.
Напевно, мінімальна поразка 0:1 в грецьких Салоніках, на Національному стадіоні імені Лісімахоса Кафтанзоглу у присутності 30,000 глядачів стала найбільшою несподіванкою. У поєдинку знову зіграли усі п'ятеро динамівців, а вирішальний гол команда пропустила на 58-й хвилині.
Хоча ще на початку матчу свою команду вивів вперед Коньков, але суддя відмінив взяття воріт через, так званий, пасивний офсайд. На початку другого тайму дві прекрасні можливості були у Блохіна, але кожного разу підводила реалізація у заключній стадії атак.
В останньому матчі відбіркового етапу збірна СРСР у Тбілісі на стадіоні «Динамо» імені В. І. Леніна (75,000 глядачів) без зусиль здолала угорців 2:0 (див. ВІДЕО). На полі знайшлося місце всім згадуваним динамівцям, один із забитих м'ячів на свій рахунок записав Буряк з передачі Блохіна.
Але цього виявилося недостатньо. В останньому матчі Угорщина вдома обіграла Грецію 3:0 і посіла перше місце в групі. У стикових матчах кривдники збірної СРСР без зусиль справилися Болівією ( 9:2 за сумою двох матчів) і вирушили на фінальну частину в Аргентину.
Відзначимо, що вперше в історії відбіркових кампаній чемпіонатів світу капітанами у всіх матчах збірної СРСР були виключно гравці київського «Динамо». Тричів матчах проти Греції (двічі) і Угорщини (гостьовий поєдинок) цей почесний обов'язок виконував Олег Блохін і один раз (домашній поєдинок з угорцями) Анатолій Коньков.
Повороти долі
Ставши в складі радянської збірної віце-чемпіоном Європи в 1972-му році після відбіркового турніру чемпіонату світу 1978-го року Анатолій Коньков ще двічі ставав чемпіоном СРСР у складі «Динамо» (1980, 1981 рр..) і Володарем Кубка СРСР (1978).
З кінця 2006 року є президентом дитячого ФК «Старт» імені Анатолія Конькова.
З 2008 по 2012 - спортивний директор ФК «Сталь» Алчевськ.
З 2-го вересня 2012 займає пост президента Федерації футболу України. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2004).
Володимир Трошкін після завершення ігрової кар'єри тренував команди СКА (Київ), «Авангард» (Рівне), працював асистентом головного тренера олімпійської збірної України.
Також працював у Федерації футболу України (у 2008 році - 1-й віце-президент ФФУ).
Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2004).
Леонід Буряк в наступні роки був незамінним гравцем «Динамо».
Після провалу в 1984-му році (10-е місце) був змушений піти з команди і перейшов до московського «Торпедо». У 1986 залишив цей клуб та прийняв запрошення «Металіста» з Харкова. Разом з командою в 1988 взяв Кубок СРСР.
Восени виїхав до Фінляндії, де продовжував грати, але разом з цим повністю вів тренувальний процес. У 1991-1993 рр. працював в США, Евансвіллскій університет (виїхав по лінії української діаспори в США).
У жовтні 1993 повернувся в Україну, очолив «Ниву» (Тернопіль) і допоміг команді залишитися у вищій лізі. У 1994-1998 тренував «Чорноморець» (Одеса). З 1996-го по 2003-й рік з перервами був головним тренером національної збірної України, в 2005-му році очолював київське «Динамо», а в 2012-му «Олександрію».
Володимир Онищенко до кінця 1978 зрозумів, що втрачає мотивацію до продовження кар'єри гравця, тому по закінченні сезону прийняв рішення завершити виступи у великому футболі.
На початку 90-х повернувся в якості тренера, маючи диплом Вищої школи тренерів. Кар'єру тренера розпочав у клубі «Динамо» (Біла Церква). Потім два роки працював у «Динамо-2» (Київ). У 1997-1998 був головним тренером «Металург» (Донецьк).
Потім три роки (1999-2002) очолював молодіжну збірну України, «Динамо» і знову - «Динамо-2». Працював радником селекційної служби в «Динамо», був заступником начальника управління футболу в клубі.
На початку лютого 2013-го став помічником головного тренера національної збірної України Михайла Фоменка.