- Вам довелося повернутись у «Карпати» після трирічних мандрів. Як проходить реадаптація? Чи допомагає те, що Львів однедавна — рідне для вас місто?
- Насправді почуваюся дуже добре. Обожнюю це місто! І команду нашу люблю. Щиро радий був вернутися сюди. Поки все в мене складається.
- Дещо неприємний момент: керівництво попереднього клубу — «Севастополя» — розрахувалося з вами? Якщо ні, то коли обіцяє?
- Звичайно, ні (далі послідувала довга емоційна тирада, з якої випливає, наскільки це болючий момент. — В.Б.)!!! У всіх гравців уже неіснуючого клубу непогашені борги, причому піврічної давності. Тобто виходить, ми майже шість місяців грали надурняк. Я з колишніми партнерами регулярно передзвонююся, в усіх ситуація аналогічна. У нас же, нагадаю, сім’ї. А головний «красень» у цій ситуації — наш колишній президент Олександр Красильников! Коли «Севастополь» вигравав або виникала потреба перед кимось похизуватися, він кричав: «Я — президент!»; щойно треба платити зарплатню — він миттєво в кущі. Й усе йде до того, що нічого ми так і не отримаємо: до останнього моменту, до кінця травня, нам обіцяли, що заборгованість ліквідують, а тепер кажуть, мовляв, «клубу не існує, то чого ви хочете?»
- Денисе, та ви не зовсім правильно сприймаєте ситуацію! Хто такий Красильников? Він у «Севастополі», як мовиться, обличчям торгував, а гроші давав Вадим Новинський.
- Я розумію це, але ви ж не бачили, як поводився Олександр Ілліч! Він постійно наголошував, що все залежить од нього. Мовляв, він керівник і вирішує справи. А критичного моменту першим сховався, «відійшов од справ».