Упродовж 22 років Незалежності України між її чемпіонатом і першістю Росії існував тісний взаємозв’язок. Щороку ліги влаштовували обмін гравцями, кількість яких іноді йшла на десятки. Безперечно, північний сусід не завжди чинив коректно, іноді вдаючись до відвертого переманювання особливо цінних виконавців під свій триколор, як от, наприклад, сталося у першій половині 90-х із Сергієм Семаком, Іллею Цимбаларем, Юрієм Нікіфоровим, Андрієм Канчельскісом. Задля справедливості варто зазначити, що й у зворотньому напрямку – на Київ – поїхали корінний сибіряк Віктор Леоненко, хабаровський азербайджанець Олександр Алієв, або ж волгоградець Юрій Калітвінцев.
Проте ситуація кардинальним чином змінилася. Як виявилося, у цьому сезоні Росія вперше не має в нашому чемпіонаті жодного гравця. Натомість українські легіонери продовжують благополучно викачувати гроші з РПЛ. До цього можна ставитися по-різному. Та все частіше наші хлопці відмовляються від «довгого рубля»: випадки Ротаня, Прийми, Худжамова – дуже показові.
Спробуємо вивести ті основні двадцять прізвищ, які були «на слуху» у довоєнний період.
Максим Калініченко, Україна
Клуби: «Спартак» (2000-08)
У 21-річному віці талановитий хавбек «Дніпра», виплеканий В’ячеславом Грозним, перебрався у Білокам’яну, де провів вісім незабутніх років, двічі ставши чемпіоном Росії і здобувши національний Кубок. Практично одразу ж на спартаківського півзахисника звернули увагу в штабі національної збірної України, отримавши прекрасного виконавця на довгих дев’ять років. Роман між Калініченком і «Спартаком» тривав доти, поки команду не очолив Станіслав Черчесов. Лідери – Титов і Калініченко – опинилися в запасі. Невдовзі Максим повернувся в Україну.
Оцінка корисного внеску: 7 балів з 10
Юрій Калітвінцев, Росія
Клуби: «Динамо» (1994-98), ЦСКА (2000), збірна України (1995-99)
На береги Дніпра Калітвінцев переїхав вже зрілим майстром, сформувавшись у волгоградському «Роторі» і московському «Динамо». Про величезний талант росіянина може свідчити хоча б той факт, що Григорій Суркіс запросив його у Київ з переломом ноги. У «Динамо» Калітвінцев долікувався і став основним гравцем команди, а через рік дебютував у збірній України. Його козирем були ювелірно тонкі паси, які Калітвінцев віддавав на будь-яку відстань, а також стандарти, вдало виконані навіть із заплющеними очима. І якщо в «Динамо» після відходу півзахисника з’явився новий, не менш обдарований диспетчер (Белькевич), то збірна України досі потерпає від нестачі тямущих архітекторів атак.
Оцінка: 9 з 10
Юрій Нікіфоров, Україна
Клуби: «Спартак» (1993-96), збірна Росії (1993-02)
Упродовж кар’єри Нікіфоров здобув собі реноме універсального гравця, адже комфортно почувався практично на будь-якій позиції, за винятком воріт. Як розповідав Юрій Шелепницький, перший капітан в історії збірної України, почесну пов’язку спершу пропонували саме Нікіфорову, але він категорично відмовився. Вочевидь, думками вже перебував у Росії. Переїхавши у Білокам’яну, Юрій здобув із «Спартаком» три чемпіонські титули і став незамінним гравцем російської збірної. Щоправда, у тамтешній вищій лізі затримався ненадовго. Другу половину своєї кар’єри провів в іспанській Прімері і голландській Ередивізі.
Оцінка: 7 з 10
Сергій Самодін, Росія
Клуби: «Дніпро» (2006-11), «Арсенал» (2010-11), «Кривбас» (2012-13), «Чорноморець» (2013)
У «Дніпро» Самодін переходив у ранзі чемпіона Росії. За три роки у московському ЦСКА він «наколотив» чотири десятки м’ячів. Оптимістично розпочав і в Україні, щоправда, основним форвардом «Дніпра» був недовго. Себе колишнього Самодін нагадував хіба що у «Кривбасі», куди перебрався у 2012-му, а от за «Арсенал» (оренда) і «Чорноморець» Сергій відзначився лише ліченими м’ячами. Зараз захищає кольори ярославльського «Шинніка». Кажуть, що забиває трохи частіше.
Оцінка: 5 з 10
Дмитро Парфьонов, Україна
Клуби: «Спартак» (1995-2002), «Динамо», Москва (2006), «Хімкі» (2006-07), «Сатурн» (2009-10), «Арсенал», Тула (2012)
Початок кар’єри мініатюрного захисника припав на «лихі 90-ті» українського футболу. Одеський «Чорноморець», щоправда, був тоді однією з найуспішніших команд, тож гра Парфьонова постійно знаходилася в центрі уваги. Транзитом через «Дніпро» він опинився у московському «Спартаку» - головному російському збирачеві українських талантів того періоду. Чотири чемпіонські титули і стабільна гра перетворили одесита в завжди бажаного помічника для збірної України, куди він регулярно запрошувався і при Сабо, і при Лобановському, і при Буряку. Після спартаківської епохи приніс немало користі ще чотирьом російським клубам. Зараз тренує клуб «Текстільщік» (Іваново) – середняка другої російської ліги.
Оцінка: 8 з 10
Олексій Герасименко, Росія
Клуби: «Динамо» (1998-2000)
Прізвище Герасименка добре знайоме кожному, хто хоча б краєм вуха або ока зафіксував матчі феноменальної команди Лобановського кінця 90-х. І це при тому, що російський форвард нечасто потрапляв в основу «Динамо-машини», зігравши практично стільки ж матчів за першолігове «Динамо-2» і забивши у чемпіонатах України лише чотири голи. Для порівняння: перед переходом у лави чемпіона України Герасименко забив за «Кубань» і «Ростсільмаш» 64 м’ячі (за три роки). Відверто кажучи, переїзд на береги Дніпра не пішов росіянину на користь. Він, зокрема, перестав запрошуватися у збірну Росії. Хоча в плані трофеїв обділеним не залишився, ставши чемпіоном України аж чотири рази. Плюс – тричі святкував здобуття Кубка України.
Оцінка: 3 з 10
Ілля Цимбалар, Україна
Клуби: «Спартак» (1993-99), «Локомотив» (2000), «Анжи» (2001-02), збірна Росії (1994-99)
Ще один преставник Одещини, який не лише виступав за російські клуби, а й захищав кольори чужої збірної. З нею, до речі, хоча й зірок з неба не хапав, проте зіграв у фінальних частинах ЧС-94 і ЧЄ-96, а зі «Спартаком» Романцева аж шість разів здобував золоті медалі, феєрив у Лізі чемпіонів. У 2000-х Цимбалар тренував (сольно і як член тренерського штабу) сім російських клубів. Проте його життя трагічно обірвалося – 28 грудня виповниться рівно рік, як Іллі немає з нами.
Оцінка: 8 з 10
Віктор Леоненко, Росія
Клуби: «Динамо» (1992-98), ЦСКА (1998-00), «Закарпаття» (2000-02), збірна України (1992-96)
Уродженець Тюмені з юних років мріяв грати у київському «Динамо», тож при першій же нагоді накивав п’ятами із «Динамо» московського. Ігрова кар’єра Леоненка на українській землі промайнула яскравою кометою – зі швидкістю світла, і згоріла настільки ж блискавично. Упродовж якихось шести років він встиг тричі (!) стати найкращим футболістом України і чотири рази приміряти чемпіонські медалі. Віктор забив епохальні м’ячі у ворота «Барселони» та московського «Спартака» і став першим по-справжньому грізним бомбардиром в історії нашої збірної. Сам Леоненко вважає, що повністю реалізував себе на футбольному полі, а зараз успішно це робить на телеекрані в якості експерта. Словом, Леон – наше все.
Оцінка: 9 з 10
Анатолій Тимощук, Україна
Клуби: «Зеніт» (2007-09, 2013-…)
Капітан «Шахтаря», «Зеніта» і збірної України. Абсолютно всюди волинянина цінували і продовжують це робити за працездатність та компанійський характер. Свого часу Тимощук перейшов у «Зеніт» за рекордну на той час для клубів постсовєцького простору суму в 20 мільйонів доларів, виправдавши аванси на всі 100. «Зеніту» підкорилися чемпіонат, Кубок та Суперкубок УЄФА. Після баварського етапу кар’єри Тімо повернувся в Пітер, де зараз виходить на поле вже не так часто. Перебуває на заслуженому відпочинку, що там казати.
Оцінка: 10 з 10
Олександр Алієв, Росія
Клуби: «Динамо-2» (2002-05), «Динамо» (2005-10, 2011-13), «Металург» З (2006), «Дніпро» (2012), збірна України (2008-12)
Найбільшого розквіту гра Алієва досягла в епоху першого пришестя Юрія Сьоміна в «Динамо». Під керівництвом ментально близького спеціаліста, Алієв напару із Мілевським творили на полі дива. Зокрема, пригадується блискуча гра тандему проти московського «Спартака» у кваліфікації Ліги чемпіонів. Та навіть Сьоміну було не під силу остаточно приборкати норовливий характер Сашка – періодично він порушував режим. Переїзд в московський «Локо» пішов йому на користь, а ось повернення в «Динамо» виявилося фатальним. Зараз майстер гарматних ударів намагається повернутися на колишній рівень, забиваючи за «Анжи» в ФНЛ.
Оцінка: 6 з 10
Сергій Семак, Україна
Клуби: «Прєсня» (1992), «Карелія» (1992), «Асмарал» (1993-94), ЦСКА (1994-04), «Москва» (2006-07), «Рубін» (2008-10), «Зеніт» (2010-13), збірна Росії (1997-2010)
Уродженець Луганщини так і не зіграв жодного матчу за український клуб. Тим не менше, завжди сприймався у російських командах із певним жалем – який талант ми втратили! Левову частину кар’єри провів у ЦСКА, ставши культовою персоною для вболівальників «коней». Вони возвеличують його у піснях. Півзахисник не втратив своєї форми навіть у 35-річному віці, коли грав із «Зенітом» в Лізі чемпіонів.
Оцінка: 9 з 10
Ролан Гусєв, Росія
Клуби: «Дніпро» (2007-10), «Арсенал» (2009-11)
В Україну Гусєв перебрався після кількох суперуспішних сезонів у московському ЦСКА. Очікувань на 30-річного росіянина покладали у «Дніпрі» немало, проте він так і не заграв у повній мірі. Як не зумів цього зробити і в київському «Арсеналі». Можливо, на заваді стали травми і немолодий (за футбольними стандартами) вік. Подейкують, що зараз Ролан шкодує про переїзд у чемпіонат України. І справді, тут він абсолютно нічого не досягнув.
Оцінка: 5 з 10
Максим Левицький, Україна
Клуби: «Чорноморець», Новоросійск (1999-00), «Спартак» (2001-02), «Чорноморець» Н (2003-04), «Динамо», Москва (2004-05), «Сібірь» (2005-06), «Терек» (2007), «Ростов» (2008), «Торпедо-ЗІЛ» (2009)
Невідомо, яких висот зумів би досягнути багаторічний кіпер «Таврії», якщо б його запрошення в «Сент-Етьєн» не закінчилося повним провалом. Боси французького клубу надали Левицькому «липовий» паспорт, про це пронюхала поліція. У національній збірній України справи теж пішли під укіс: у стиковому матчі за вихід на ЧС-2002 німці відвантажили Максиму чотири м’ячі у Дортмунді. Єдиною втіхою для кіпера став російський чемпіонат.
Оцінка: 6 з 10
Раміз Мамедов, Росія
Клуби: «Динамо» (1999-00)
Правий захисник московського «Спартака» був незамінним гвинтиком у механізмі Романцева, поки не заплямував свою репутацію п’яним загулом. Пішли оренди в «Крилья Совєтов», Тулу, аж поки зненацька Мамедовим не зацікавився Лобановський. Бек на совість відіграв сезон 1999/00 за «Динамо», примірявши золоту медаль вищої ліги. Проте запам’ятався, насамперед, безглуздим автоголом у матчі Ліги чемпіонів проти «Лаціо».
Оцінка: 6 з 10
Олександр Горшков, Україна
Клуби: «Жемчужина» (1996-97), «Зеніт» (1997-01, 2004-08), «Сатурн» (2002-03), збірна Росії (1998)
Хто командував парадом у «Зеніті», коли не було Тимощука? Горшков! Світлочубий хавбек провів над Невою вісім успішних років, передавши Тімо українську естафетну паличку. Він навіть зіграв два матчі за збірну Росії, щоправда, вони були товариськими. А от збірній України став у пригоді в відборі до Євро-2004, коли шаленим дальнім ударом врятував для команди Буряка нічию з Іспанією (2:2).
Оцінка: 8 з 10
Олексій Бахарєв, Росія
Клуби: «Шахтар» (1999-06), збірна України (2002)
Півзахисник упродовж семи років вірою і правдою служив донецькому «Шахтарю», ставши безпосереднім учасником перетворення «завжди другого» клубу чемпіонату України на гранда, рівносильного «Динамо». З іменем Бахарєва тісно пов’язані дебют «гірників» у Лізі чемпіонів і перше в історії чемпіонство. Він навіть зіграв один матч за збірну України: провів на полі 56 хвилин у спарингу з Іраном.
Оцінка: 7 з 10
Сергій Перхун, Україна
Клуби: ЦСКА (2001)
Молодий дніпропетровський голкіпер прекрасно дебютував за «армійців», великий відсоток матчів чемпіонату Росії відстояв «на нуль». Що було далі – ви, гадаю, знаєте. Гра проти «Анжи», зіткнення з Будуном Будуновим, кома, смерть.
Оцінка: 8 з 10
Олександр Філімонов, Росія
Клуби: «Динамо» (2001-02)
Цей голкіпер особливого представлення не потребує. Погодьтеся, дуже дивним був крок тренерського штабу «Динамо», який, зіткнувшись із важкою травмою СаШо, зупинив свій вибір саме на Філімонові. У Києві він, як і очікувалося, затримався ненадовго, спіймавши кілька «метеликів». Особливо провально росіянин зіграв проти «Боавішти», якій «Динамо» поступилося в Лізі чемпіонів з рахунком 1:3.
Оцінка: 4 з 10
Андрій Воронін, Україна
Клуби: «Динамо», Москва (2010-14)
Пройшовши Крим і Рим у німецькій Бундеслізі і англійському «Ліверпулі», Воронін поїхав догравати у Москву, де, однак, прогадав зі своїм вибором. «Динамо» - це клуб, що не шкодує грошей на гучні трансфери, проте частенько тасує тренерську колоду, а це не додає стабільності. З одним із наставників – Сєргєєм Сілкіним – форвард збірної України побив горшки, тож погодився на оренду в дюссельдорфську «Фортуну», де справи теж не пішли вгору. Це, схоже, остаточно відбило в Андрія будь-яке бажання продовжувати ігрову кар’єру.
Оцінка: 6 з 10
Артем Яшкін, Росія
Клуби: «Динамо» (1998-02), «Арсенал» (2002-03), «Чорноморець» (2005-06), збірна України (2000-01)
Мініатюрний кучерявий хавбек, у креативній голові якого виринали нестандартні ходи і комбінації. Коли Яшкін перебував на вершині своєї кар’єри, його небезпідставно порівнювали із Олександром Заваровим. Щоправда, проблема росіянина полягала в тому, що він не зумів втриматися на піку форми і популярності. У 27-річному віці Артем фактично поставив хрест на футболі високого рівня, поїхавши у «Шинник». Згодом грав у чемпіонатах Кореї, Латвії і навіть В’єтнаму.
Оцінка: 6 з 10
Отож, підіб’ємо підсумки. За оцінками українські гравці впевнено випереджають своїх російських колег – 77:60. І це, зауважте, ми не брали до уваги таких кваліфікованих виконавців як Сергій Ребров, Андрій Гусін, Владислав Ващук, Андрій Дикань, Тарас Михалик, Сергій Мамчур, Олег Гарас, Андрій Канчельскіс, Ярослав Годзюр, Олександр Співак, Андрій Каряка, Валерій Воробйов та багато інших. Натомість із російських футболістів тут не згадувалися Ахрік Цвейба, Сергій Кормільцев, Андрій Єщенко, Сергій Серебренников. Ось, в основному, і все.
В найближчому майбутньому тенденція навряд чи зміниться. Окремі українці, попри лихо, принесене їх країні кривавим окупантом, продовжуватимуть їхати на заробітки у Росію (все – як і в звичайному житті). Натомість російських легіонерів в УПЛ ми, схоже, не побачимо ще довго.
Олег Бабій