Тренер молодіжної команди «Дніпра» Дмитро Михайленко в інтерв'ю «СЕ» розповів про деталі свого переходу в «Динамо».
«Це було в готелі «Спорт» - здається, в кінцівці 1993-го. Ми програли киянам на «Республіканському"- 0:2, і президент «Динамо» сказав, що Йожеф Сабо хоче бачити мене в команді. Однак мене все влаштовувало в «Дніпрі», і я чемно відмовився, не роздумуючи ні хвилини. Скажімо, зараз все впирається в економічну сторону питання, активність якихось агентів. А тоді нічого подібного не було. Футболісти отримували однакові ставки - як на фабриці. Ми жили поза грошима, і ніхто не скаржився. за квартиру я не платив, сім'ю не містив, на таксі вистачало... Нам платили якісь купони величезних розмірів. за перемогу над «Динамо» дали мало не по мільйону цих величезних папірців, що становило триста доларів. І вони тут же перекочували в якісь шухлядки на базі. А потім, коли мер міста Іван Куліченко дав мені квартиру на Тополі, я взяв весь цей чемодан купонів, і виявилося, що всього цього добра мені вистачає тільки на... люстру. Ось така на той момент була інфляція...»
«Ми готувалися до сезону в Криму, причому тренерському штабу тоді допомагав Олег Петрович Базилевич. І тут мене знаходить Павлов. «Потрібно їхати в «Динамо», таке прохання Леоніда Даниловича». А Кучма тоді був президентом «Дніпра» і щиро цікавився командою. Пам'ятаю таку картину: він сидить на базі, в актовому залі в модній водолазці та питає: як у вас справи, хлопці, які проблеми? Мене запам'ятав по зачісці, називав по імені. Павлов дружив і з ним, і з Сергієм Тігіпком, і якщо Суркіс Григорій Михайлович хотів запросити гравця в «Динамо», то, думаю, Кучмі достатньо було зателефонувати Павлову або знайти інший ланцюжок, щоб вирішити будь-яке питання».