На честь ювілею найвизначнішого українського воротаря сучасності Олександра Шовковського пригадуємо основні віхи його футбольного шляху.
1975 рік, 2 січня – в родині київських будівельників Ольги Корніївни та Володимира Станіславовича Шовковських народився син Олександр.
1982 – юний футболіст почав займатися у ЖЕКівській команді під керівництвом тренера-інструктора зі спорту Григорія Сергійовича Матвієнка.
1983 – талановитого хлопчика запрошують в динамівську ДЮСШ, де він починає займатися у тренера Олександра Федоровича Чубарова.
1985 – тренером команди Шовковського стає Анатолій Миколайович Крощенко. На той час Сашко стає капітаном своєї команди й остаточно визначається зі своїм амплуа – тепер він воротар.
Прямою мовою: «Шовковський дуже хотів грати у нападі і навіть багато забивав. Потім я помітив, що у нього низька стартова швидкість, і переконав його змінити амплуа. Були й сльози, й образи… Мама Сашка – завзятий глядач, ходила на всі матчі сина. А він, хлопчик, був високий на зріст, пластичний, з хорошою координацією. Коли став у ворота, швидко пізнав усі технічні прийоми», – А.М.Крощенко.
«Не знаю, як би склалася моя доля, якби я залишися польовим гравцем. Уже коли був воротарем основного складу Динамо, неодноразово ловив себе на думці: чому вся слава дістається футболістам, які забивають м’ячі та приносять перемоги команді, а на інших списують усі невдачі та поразки? Питання риторичне. Я задоволений тим, що маю. Упродовж усієї кар’єри комфортно та гармонійно почувався у футболі – і у воротах, і в Динамо», – О.В.Шовковський.
1989 – у складі команди києводинамівців під керівництвом Анатолія Крощенка та Сергія Богачека Олександр став чемпіоном СРСР серед юнаків (та ще й найкращим воротарем турніру). Разом із майбутніми колегами по першій команді Динамо Ващуком і Федоровим, а також низкою інших досить успішних футболістів – Венглинським-старшим, Баланчуком, Сьомкою, Ковальчуком, Клименком…
1992 – разом із іншими «крощенківцями» плавно перейшов і на дорослий рівень. Анатолію Миколайовичу доручено формувати третю резервну динамівську команду, якій влітку належало стартувати на всеукраїнському аматорському рівні.
1992, травень – у складі юнацької збірної України під керівництвом Крощенка і Лабузова взяв участь у Кубку Мішеля Платіні. Наша збірна посіла на цьому товариському турнірі 4 місце, поступившись об’єднаній команді СНД, а також – господарям турніру (у півфіналі). Разом із Олександром на турнірі виступали Ващук, Нивинський, Федоров, Баланчук.
1992, червень – найперший неофіційний матч молодіжної України проходить у Польщі. Наші переграють місцеву молодіжку з рахунком 3:0, а разом із Ващуком, Парфеновим, Лучкевичем, Онопком-молодшим у команді старших грав і Шовковський.
1992/93 – 16 матчів (-10 пропущених м’ячів) у чемпіонаті КФК
2 матчі (-1 пропущений м’яч) в Кубку України за Динамо-3,
2 матчі (без пропущених м’ячів) у першій лізі за Динамо-2,
2 матчі (4 пропущених м’ячі) у другій лізі за ЦСК ЗСУ
1 серпня 1992 року 17-річний воротар Шовковський дебютує в Кубку України. Його команда – Динамо-3 – переграє чернігівську Десну, а сам Сашко зберігає свої ворота в недоторканності (2:0). Перше півріччя сезону проводить у чемпіонаті КФК, де третя команда Динамо у підсумку займає 3-є місце. Навесні опиняється в першій лізі.
4 квітня 1993 року дебютує в Динамо-2. В Алчевську на 68 хвилині матчу за рахунку 0:3 замінює Тараса Луценка. За час, який залишився до фінального свистка, не пропускає, а товариші скорочують відставання до мінімуму. Та Сталь все ж виграє – 3:2.
Кінцівку дебютного сезону проводить у другій лізі. Юнака разом із Ващуком і Баланчуком «позичає» Анатолій Дем’яненко, який якраз очолив ЦСК ЗСУ. Армійців від останнього місця це не рятує, зате Шовковський встигає провести два матчі, у яких пропускає чотири м’ячі (один від Титана в Армянську, ще три – від каховського Меліоратора). День його дебюту в ЦСК ЗСУ й другій лізі – 30 червня 1993 року.
1993/94 – 14 матчів (-11 пропущених м’ячів) у першій лізі за Динамо-2,
9 матчів (-6 пропущених м’ячів) за Динамо у вищій лізі,
1 матч (-1 пропущений м’яч) за олімпійську збірну України
22 серпня 1993 року – вперше грає у складі олімпійської збірної України під керівництвом Мунтяна. На міжнародному турнірі наша команда громить Грузію (7:1), а Олександр грає з перших хвилин разом із товаришами, старшими на 2-3 роки.
Разом із юними Луценком і Кернозенком Шовковський є воротарем Динамо-2. Перша ліга – уже серйозний рівень, сюди навідуються гравці з першої команди (у тому числі, й основні голкіпери Кутепов та Мартинкенас). До слова, за підсумками сезону команда під керівництвом Онищенка посідає сьоме місце.
У листопаді 1993-го Михайло Фоменко починає задіювати 18-річного парубка у першій команді. Сашко потрапляє у заявку на два матчі вищої ліги – проти Чорноморця та Торпедо, однак дебютувати не встигає.
6 березня 1994 року в домашньому матчі проти Кременя Шовковський дебютує в київському Динамо. Матч проти одного із аутсайдерів видався невдалим для киян – вони не втримали перевагу після голу Леоненка, і півзахисник Коновальчук встиг вразити ворота дебютанта. Матч завершився з рахунком 1:1 – то був дебют не лише Шовковського, а й Сабо, котрий замінив Фоменка на посту головного тренера Динамо. Тим не менш, Олександр завоював місце в основі й до кінця сезону грав навіть частіше за досвідченішого Ковтуна.
Це важливо! Влітку 1994 року Шовковський завоював свою першу золоту медаль в чемпіонаті України. І далеко не останню!
1994/95 – 25 матчів (-15 пропущених м’ячів) за Динамо у вищій лізі
2 матчі (-1 пропущений м’яч) в Кубку України,
8 матчів (-13 пропущених м’ячів) у єврокубках,
1 матч (без пропущених м’ячів) за національну збірну України,
3 матчі (2 пропущених м’ячі) за олімпійську збірну України
Зоряний сезон для Олександра – час, коли молодий воротар завоював авторитет вдома й вперше вийшов на континентальний рівень. Хоча для підвищення конкуренції до Ковтуна Динамо запросило й гравця збірної Воробйова із Кривбасу, Шовковський виграв боротьбу за місце в основі в обох старших товаришів. Суттєво доклався до чергового чемпіонства киян (другого для себе), хоча чимало пропускав у матчах із найсильнішими суперниками – Дніпром, Чорноморцем, Таврією. А головне – міжнародний дебют!
10 серпня 1994 року Шовковський дебютує в єврокубках. У Данії Динамо грає внічию із місцевим Сількеборгом – 19-річний воротар рятує після шикарного дальнього удару Кнудсена, встигає перервати кілька дуже небезпечних навісів, а ще в одному моменті виграє дуель з Фредриксоном. Матч закінчується з рахунком 0:0, а вдома кияни із Сашком у воротах впевнено виграють – 3:1. Відкритий шлях динамівців до Ліги чемпіонів!
Там українська команда переграє Спартак в драматичному матчі (3:2), однак поступається у всіх поєдинках, які залишилися – і Баварії, і ПСЖ, і тим же москвичам. Шовковський постійно грає в основі, хоча багато пропускає – зате й багато рятує, тож у підсумку заробляє запрошення у національну команду України, яку на той час також очолював Йожеф Сабо.
13 листопада 1994 року на 80 хвилині відбіркового матчу Євро-96 проти естонців Шовковський заміняє Суслова. На той час рахунок уже був 3:0 на нашу користь, і таким він і залишився, що є компліментом для молодого дебютанта.
Єдине, чим міг трішки засмутитися Шовковський у сезоні 94/95 – це вильотом з кубка, та й то у тих матчах, в яких йому доводилося грати (проти Торпедо в 1/8 фіналу), він грав добре.
Це важливо! 1994 рік назавжди запам’ятається Шовковському дебютом на міжнародній арені.
1995/96 – 25 матчів (-13 пропущених м’ячів) за Динамо у вищій лізі
4 матчі (без пропущених м’ячів) в Кубку України,
3 матчі (-1 пропущений м’яч) у єврокубках,
5 матчів (8 пропущених м’ячів) за молодіжну збірну України
Дуже неоднозначний сезон як для Динамо, так і для Шовковського. З одного боку, перший «золотий дубль» для Олександра – причому, в кубку він взагалі не пропускав. За молодіжну збірну він провів чимало «фестивальних» матчів, але встиг зіграти й два дуже сильних поєдинки. Так, Україна переграла Італію з Каннаваро, Дель П’єро, Індзагі та В’єрі, а також відібрала очки у хорватів з низкою «зірочок», хоча й фінішувала в групі нижче «скуадри адзурри».
А в єврокубках Динамо знову пройшло данський бар’єр (цього разу Ольборг), та ще й встигло в стартовому матчі групового етапу Ліги чемпіонів переграти Панатінаїкос. Але, але… Гол Косовського, котрий підловив воротаря греків на неправильному виборі позиції, а також емоційна, ексцентрична гра Шовковського пройшли марно. «Шубна справа» призвела до дискваліфікації київського клубу, а також кількох його очільників. На фоні цього навіть домашні успіхи затьмарилися.
То був найчорніший час Динамо – його «зірочок» могли розтягти, і лиш титанічними зусиллями вдалося втримати баланс. На щастя, міжнародне лобі українського клубу було дуже сильним: уже в квітні наступного року виконком УЄФА прийняв рішення про часткову реабілітацію киян й повернення їх до єврокубків. Сам Леонід Кравчук, перший президент незалежної України, протектував провідному клубу країни в цьому питанні…
А справою футболістів було грати – вони й грали. Грали добре, завоювали і чемпіонство, і кубок.
1996/97 – 24 матчі (-14 пропущених м’ячів) за Динамо у вищій лізі
2 матчі (-1 пропущений м’яч) в Кубку України,
3 матчі (-6 пропущених м’ячів) у єврокубках,
1 матч (без пропущених м’ячів) за національну збірну України,
2 матчі (-1 пропущений м’яч) за молодіжну збірну України
Схиляюся до думки, що це й був найголовніший сезон в біографії такого гравця, як Олександр Шовковський. Команду Сабо «лихоманило» – після повернення Йожефа Йожефовича команда безславно виступила в єврокубках, причому, воротарі особливо непокоїли й розчаровували наставника. Досвідчений Кутепов невдало відіграв у Відні, а в матчі-відповіді Рапід розгромив киян на їх полі, і чотири м’ячі у власні ворота отримав Шовковський. Вилетівши із Ліги чемпіонів, Динамо натрапило в Кубку УЄФА на навіть більш посередніх суперників, ніж австрійці. Тим не менш, Ксамакс переграв нашу команду, а виїзд в Швейцарію ледве не став фатальним для молодого воротаря. Перший м’яч у воротах Шовковського побував після удару сходу в ближній кут, другий він «наварив» сам, відпасувавши суперникам. Розлючений Сабо навіть замінив Олександра.
Про перипетії того складного для команди й самого Шовковського періоду ми вже говорили свого часу. Додамо, що проваливши кубкові турніри вдома й на міжнародній арені, а також зазнавши низку невдач у чемпіонаті, кияни дочекалися повернення Лобановського. Валерій Васильович, як і Сабо, повірив у перспективного голкіпера. Відтепер Шовковський конкурував не із більш віковими воротарями, а з молодшими. Довіра окриляла, й до кінця сезону він відіграв доволі впевнено, довівши число «сухих» матчів у вищій лізі до 45 (насправді, феноменальний результат як для 22-річного стража воріт).
А невдачі у міжнародних кубкових турнірах він перевершив проривом на рівні збірних. У кінці літа 1996-го він вперше зіграв у офіційному матчі національної команди України. Оновлена команда під керівництвом Сабо вдало стартувала у відбірковому турнірі чемпіонату світу-98, перегравши на виїзді північноірландців завдяки голу Реброва і надійній, хоч і доволі ризикованій грі Шовковського. Тепер Олександр був уже молодою «професурою» – студент київського інституту журналістики уже не грав за Динамо-2 й залучався лише на найголовніші матчі молодіжної збірної – як, наприклад, двохматчеве протистояння з португальцями.
1997/98 – 26 матчів (-13 пропущених м’ячів) за Динамо у вищій лізі
7 матчів (-4 пропущених м’ячі) в Кубку України,
12 матчів (-14 пропущених м’ячів) у єврокубках,
9 матчів (-5 пропущених м’ячів) за національну збірну України,
1 матч (без пропущених м’ячів) за молодіжну збірну України
Здається, у цьому сезоні Олександр був серед найкращих воротарів світу. Динамо під керівництвом Лобановського вдома виграло і чемпіонат, і кубок, а ось на євроарені зчинило фурор. Кияни вийшли із досить складної групи з Барселоною, ПСВ та Ньюкаслом, і хоча навесні переконливо поступилися Ювентусу (1:1 в гостях, 1:4 вдома) – все одно звернули на себе увагу континенту. Шовковський провів чимало хороших матчів – достатньо сказати, що він вийшов «сухим» із двох поєдинків з Барсою. Звісно, мали місце й не особливо вдалі зустрічі (особливо із Ньюкаслом), однак позитив однозначно переважав негатив.
1998/99 – 24 матчі (-14 пропущених м’ячів) за Динамо у вищій лізі
7 матчів (-4 пропущених м’ячі) в Кубку України,
13 матчів (-12 пропущених м’ячів) у єврокубках,
8 матчів (-5 пропущених м’ячів) за національну збірну України
Динамо – в півфіналі Ліги чемпіонів і зі звичним уже набором «золоті медалі+кубок», а сам Олександр за підсумками 1999 року потрапить у список 50 найкращих гравців континенту – домінантів «Золотого м’яча». 52 матчі на всіх фронтах переконливо свідчитимуть – Шовковський на ходу й сповнений сил та таланту. Звісно, не варто забувати – професія воротарська невдячна. Хоча динамівський голкіпер зробив величезний внесок у сенсаційний виступ своєї команди в єврокубках, вигравши серію післяматчевих пенальті у кваліфікаційному матчі зі Спартою в Празі, йому будуть пригадувати чимало пропущених м’ячів – від тих же чехів у київському матчі, удари в ближні кути від грека Ліберопулоса та француза Вереля, інфарктні матчі з Баварією… Але, якщо чесно, коефіцієнт корисних дій у Шовковського завжди переважав кількість таких ось помарок. Біда його в тому, що трафаретні, зрідка повторювані епізоди робили йому незаслужений імідж ненадійного, у той час, як загалом Олександр був значно надійнішим від багатьох розкручених європейських голкіперів того часу.
Прямою мовою (про штрафний від Тарната): «Нічого подібного не сталося б, якби казна-звідки не виник переді мною Янкер, котрий своїм хибним рухом попросту збив мене з пантелику. Адже запросто міг бути рикошет – ось я і позначив рух вправо. На жаль, цього виявилося достатньо, щоб на якусь десяту частку секунди я запізнився з кидком вліво на м'яч, що продовжував стелитися», – О.В.Шовковський.
Це важливо! 1999 року Шовковський потрапив до гонорового списку 50 номінантів на «Золотий м’яч». Окрім нього, до переліку 50 найкращих потрапило ще троє воротарів – данець Шмайхель із МЮ, француз Бартез із Монако, італієць Буффон із Парми. Ось вона, несправедливість їхнього ремесла – один лише Шмайс (актуальний володар Кубка чемпіонів) отримав у підсумку голоси жюрі.
1999/2000 – 15 матчі (-10 пропущених м’ячів) за Динамо у вищій лізі
1 матч (-1 пропущений м’яч) в Кубку України,
1 матч (без пропущених м’ячів) у першій лізі за Динамо-2,
16 матчів (-19 пропущених м’ячів) у єврокубках,
7 матчів (-4 пропущених м’ячі) за національну збірну України
Найчорніший сезон молодого Шовковського – тут і сумнозвісна двоматчева дуель зі словенцями в плей-офф кваліфікації Євро-2000, і серйозна травма, яка украла у воротаря заледве не півсезону, і драматичні виступи в Лізі чемпіонів із відбитим пенальті від Рауля, але й низкою прикрих зустрічей у двох групових турнірах. Черговий «золотий дубль» на внутрішній арені й виснажливий євросезон, котрі запам’яталися радше розчаруванням. Все ж таки, сучасний футбол показав, що команді Лобановського важко було втриматися на заданій висоті. Утримати Шевченка не було змоги, і навіть у ветеранів (Калитвинцева, Максимова, Лужного) Динамо вже не було межею – всі вони відправилися за кордон, де більшість знайшла себе. Що ж стосується Шовковського, то існує думка, що якраз тоді йому також треба було від’їжджати за кордон. Говорили про інтерес зі сторони лондонського Арсеналу, називали й не останні клуби Італії та Німеччини. Але якщо все залишилося винятково на сторінках преси – значить, не настільки й конкретно було?..
Артур Валерко