Мила дівчина завзято шукала свою половинку. Дівчина чудова і багато хто хотів бути з нею поруч. Але вона не могла знайти свій ідеал. Хлопці, з якими зустрічалась, ніби подобалися, але, як вона потім говорила, не повністю. Тобто, були в них такі риси характеру, які їй не подобалися. Вона заспокоювала себе і казала: «так все можна виправити по ходу, вдосконалюватися разом». Але ні… Згодом вона зрозуміла, що половинка, ідеал – то той, хто подобається повністю: зовнішністю, характером, поведінкою, стилем життя, всім; той, якого не треба виправляти і вдосконалювати, той, хто підходить без думок про щось те, що треба виправляти. Ідеал – то панацея; а той, в якому щось – але не все – подобається – то вибір від безвиході.
Життя - річ багатогранна. Так виходить, що цю історію можна змоделювати на історію з переходом Романа Безуса до «Дніпра». Дніпропетровцям потрібен був плеймейкер. Але чи такий плеймейкер як Безус? Чи просто Роман – то вибір Мирона Маркевича від безвиході?
Свого часу Мирон Богданович уже відмовився від Романа Безуса – тоді, коли ще очолював харківський «Металіст». Наставнику здалося, що гравець тоді ще полтавської «Ворскли» за рівнем майстерності і професійності не відповідає тій ціні, яку за Романа просили полтавчани. То що змінилося тепер? Невже Роман після дворічного сидіння на лаві для запасних «Динамо» став сильнішим футболістом? Чи тепер Мирон Маркевич не економить гроші? Та ні… На перший погляд виглядає так, що запрошення Романа – це вимушений хід. Краще хоч хтось, аніж ніхто.
Але ж тоді це наступання на одні й ті ж самі граблі. Володимир Польовий, Лео Матос, Сергій Політило, Александру Влад – все це трансфери саме від безвихідності. Коли не було можливості запросити тих гравців, котрих дійсно хотів бачити головний тренер, запрошувалися просто доступні люди: щоб заповнити заявку і хоч якось додати варіативності тренеру (або зняти з себе відповідальність, мовляв, трансфери ж є – грайте). На перший час такі трансфери ще якось допомагали: Польовий он навіть в Лізі чемпіонів грав (як не як, але грав), але потім ці люди стали для колективу просто баластом. То, можливо, потрібно руйнувати стереотипи, розширювати горизонти? Тобто, можливо, не варто діяти за однією з перевірених схем, якщо ця схема свого часу не витримала перевірки? Можливо, «Дніпру» варто було виховати свого плеймейкера, а не запрошувати гравця, в якостях якого сумнівається головний тренер?
Однозначно тут відповісти дуже складно. У «Дніпра» вже є свій – Євген Шахов – який годиться тільки для матчів проти аутсайдерів. Коли команда-суперник захищається 11-ма людьми, бачення поля, вміння віддати технічний пас і розум Шахова стають в нагоді. А от коли треба розігнати атаку, зв’язати півзахист з нападом, змістити акцент, то відразу виникає ностальгія за часами з Джуліано. Мирон Богданович вже й Сергія Кравченка і навіть Руслана Ротаня пробував на цій позиції – неефективно. Бруно Гама теж гравець не центру поля, а флангу. Тобто, грати далі з дірою в центрі півзахисту (і за цей час виховувати свого) – то самогубство… Та дівчина юна, вона має час для пошуку свого ідеалу… А «Дніпру» треба виходити заміж боротися за чемпіонство вже зараз.
Тобто, запрошення Романа – це десь середній варіант між панацеєю і вибором від безвиході. Безус – гравець хороший, кращий за всіх, хто може зараз зіграти в «Дніпрі» на позиції плеймейкера. Тобто, логіка в рішенні запросити цього виконавця є. Але сьогоднішній Безус – це не лідер, це не гравець рівня пізнього Джуліано. Роман талановитий, старанний, швидкий, з бажанням грати у європейських футбол – але без належної кваліфікації для цього європейського футболу. В діях Безуса легко помітити бажання зіграти швидко, в дотик перевести гру, змінити акцент – але в той же час помітні технічні огріхи і відсутність практики гри на найвищому рівні...
...Та дівчина говорила, що хоче мати біля себе сильного хлопця. Тільки сильному – а не слабкому – вона зможе допомагати своєю турботою і теплом. Слабкий в тому теплі розчиниться… Для Романа Безуса важливо бути сильним футболістом. Сильним духом, характером, сміливістю, бажанням. Джуліано прийшов до України без належної підготовки до українського футболу з його силовими єдиноборствами, повільністю, в’язкістю. Але Джуліано як сильна людина відчував свою необхідність команді, відчував довіру і правильно приймав допомогу, котру надавав йому тренерський штаб Хуанде Рамоса. З часом бразилець став розвиненішим в фізичному плані, звик до своїх нових партнерів, зробив відповідні до українських футбольних реалій поправки у власній технічній манері. І з часом Джуліано став справжнім лідером «Дніпра» – ідеалом, панацеєю.
Першочерговим завданням для Романа Безуса має бути здобуття місця в основному складі. Тобто, якщо раптом Роман програватиме конкуренцію Шахову, Кравченко, або Гамі, які не є ефективними плеймейкерами, то гріш ціна всім тим розмовам про талант Безуса. В «Дніпрі», вибачайте, немає Беланди та Сидорчука, яким не соромно програти конкуренцію... А вже потім Роману потрібно працювати над тим, щоб стати лідером своєї нової команди. «Дніпро», як та мила турботлива дівчина, повинен допомагати футболісту бути сильним, а футболіст, як гідний кавалер, повинен вміти приймати ту допомогу.
Роман Безус для «Дніпра» не панацея, не вибір від безвиході, а надія…