- Віктор Леоненко якось сказав, що «ящик» висмоктує з нього енергію і потім він не спить всю ніч. У вас, бачу, та ж історія?
- Часу на тривалий відновлювальний процес у мене немає (посміхається). Після ефіру треба поспати п'ять годин у номері, потім на поїзд, а завтра вже робота.
- Я був здивований, що ви принципово не даєте інтерв'ю по телефону. Зазвичай безробітні тренери в цьому плані дуже люб'язні: готові коментувати будь-які події. Вам не потрібен зайвий піар?
- Тут два моменти. По-перше, пару раз ваші колеги спотворювали мої слова, а по-друге, я ж не безробітний: працюю в училищі. Без діла не сиджу.
- Я вивчив чимало матеріалів про вас, але, по правді кажучи, не знайшов інформації про нинішнє місце роботи. Крім телебачення.
- Офіційно працюю в училищі ХДВУФК старшим тренером: у мене в підпорядкуванні 10 тренерів та 75 дітей, чотири вікові групи. Поставили мене туди від «Металіста»: клуб курирує відділення футболу. Тобто я такий собі буфер між директором училища і «Металістом».
- Які вікові групи ведете?
- Старші: 2000, 1999, 1998 і 1997 років народження. Моє завдання просте: перехід максимально великої кількості моїх вихованців в систему «Металіста».
- Раз вже зайшла мова про дитячий футбол, розвійте або підтвердить дві тези. Чи правда, що у нас йде невиправданий акцент на фізику?
- Ні, це вже застаріла думка: молодші працюють виключно над технікою, у старших додається тактика, а фізика вже у 16 -17 -річних.
- Добре. Теза № 2 - у дитячих школах на перше місце ставиться результат.
- Це так.
- Це погано?
- Однозначно погано. У моєму житті був тренер, якого цікавив результат, - все інше по барабану було, я через це пройшов. Я категорично проти цього, але, на жаль, бувають різні ситуації. Дивіться, наприклад, як трапляється: ми потрапили в групу чемпіонату України з київським «Динамо», «Шахтарем», «Іллічівцем», «Металістом». За кадрами їм, ясна річ, поступаємося: усі йдуть у ці команди, а нам залишається збирати гравців по крихтах. Ми зараз йдемо недалеко від останнього місця, а якщо вилетимо, то у нас залишиться всього лише дві вікові категорії
- І?
- Виходить, менше гравців залишиться, менше тренерів... Виходить, я не справляюся зі своєю роботою, мене теж звільняти потрібно.
- І який же вихід?
- Ніякого. Ми заручники ситуації. Не хочеться поспішати з дітьми, але як не поспішати, якщо можна вилетіти і на цьому все. Замкнуте коло.
- Ваше покоління любить журитися: не в той час, мовляв, грали. Про вас такого не скажеш - період розрухи провели за кордоном. З самого початку прагнули скоріше виїхати?
- Ні в якому разі. Взагалі, мріяв перебратися до Росії: ЦСКА мене кликало активно. Це було те ЦСКА, яке Барселону ще громило, якщо пам'ятаєте.
- Чому вас продали в Ізраїль тоді?
- «Маккабі» більше грошей давав. Так і сказали: або їдеш туди, або нікуди не їдеш.
- Чув, що в Хайфі вас і зараз готові на руках носити. Все склалося відмінно, хоч і не хотіли їхати спочатку?
- Так, коли приїжджаю зараз, то люди досі на вулицях впізнають. Президент клубу зустрічає завжди: номер в готелі - будь ласка, авто напрокат - не питання. Щасливий, що залишив про себе таку добру пам'ять.
- Розкажіть, за яких обставин ви познайомилися з Піні Захаві, який вважається чи не найкрутішим агентом світу.
- Справа була так: приїжджав я до Ізраїлю з іншим агентом, про нього і говорити зараз не хочу, а потім вже Захаві запропонував мені свої послуги. До речі, переукладав контракт з «Маккабі» я виключно своїми силами: сам вів переговори, сам все підписував, притому на івриті, а мені тоді всього лише 21 було.
- Ого.
- Так, з мовами у мене проблем ніколи не виникало.
- Захаві вже тоді був суперагентом або тільки починав?
- Наскільки я знаю, він вже тоді вершив великі справи: з Ріо Фердинандом співпрацював, наприклад.
- Він не володів якоюсь частиною прав на вас?
- Ні, тільки відсотки за контрактом.
- Стандартні 10 відсотків від зарплати?
- Так.
- У чому його головна фішка?
- У працездатності. Я бував у його лондонському будинку: там все обвішано листочками, факсами, різними досьє та іншим. Мотається постійно: Ізраїль, Англія, Південна Америка. Великий професіонал: вивчає кожного футболіста під мікроскопом. Не тільки як він грає - добре чи погано, а всю таємницю: хто у нього бабуся і дідусь, який характер, п'є або не п'є. І мене так вивчали.
- Він вас не надихнув на агентську кар'єру?
- Та не замислювався якось навіть. Далекий від всіх нюансів, напевно...
- Ви ж в 21 рік вже на чужій мові контракти укладали самостійно! Задатки точно є.
- Зараз агентів греблю гати. Подивіться на тих, хто, скажімо так, «опікає» хлопців з другої ліги. Вони там 500 доларів заробляють, а вони з них стодоларову данину збирають. Не хочеться бути в цій темі.
- Захаві винен у тому, що «Бенфіка» залишилася повинна вам 400 тисяч доларів і шансів, що ви їх все ж таки отримаєте, фактично немає?
- Усе заплутано, я не можу відповісти на це питання: сам не знаю відповіді.
- Розкажіть те, що знаєте.
- Вийшло так, що офіційні папери були у двох примірниках: португальською та англійською. У другому варіанті було написано про цю суму, а в першому - чомусь ні, цей момент виявився упущений. Силу ж має португаломовний екземпляр. Такі закони. Тодішнє керівництво божилось, що всі віддадуть, але...
- Це ж упущення агента?
- Важко сказати. Він потім, до речі, юристів з «Челс»і змусив поквапитися, вони допомогли скласти папери до ФІФА, але все без толку.
- Надія померла останньою?
- Загалом-то, так, але якщо раптом, хоча б частину віддадуть - я двома руками «за» (сміється).
- Захаві якось сказав, що його секрет успіху - виключно в порядності. Підписуєтеся під цими словами?
- Він завжди все виконував від А до Я. У мене ніяких претензій до нього немає. Навіть по ситуації з тими 400 тисячами я схиляюся до того, що це не його вина.
- Коли востаннє спілкувалися?
- Роки півтора тому. Він зараз зайнятий: телеканал футбольний в Ізраїлі відкрив, багато чим займається. Хіба що через його помічника привіти один одному передаємо.
- Чому такий сильний агент не зміг вирішити ваше питання з дозволом на роботу в Англії, де ви повинні були грати після «Бенфіки»?
- Так справа не в цьому була: у мене було право на роботу, так як був вид на проживання в Португалії. У «Астон Віллі» президент попросту побоявся брати мене через травму коліна. Вийшло так, що період дозаявок закінчився, і я тренувався з різними командами. Зрозуміло, що сподівався на підписання контракту з якимось з цих клубів взимку.
- З ким тренувалися?
- «Евертон», «Лідс»...
- Це був той знаменитий «Лідс» Девіда О'Лірі?
- Той, там потужна компанія зібралася тоді: Марк Відука, Алан Сміт. «Евертон», до речі, тренував Девід Мойес.
- Якщо глобально, то чим англійські збори відрізняються від українських?
- Відмінностей дуже багато. Наприклад, паузи між тренуваннями невеликі. З ранку заняття, потім туди-сюди - і вже після обіду знову. Чому так - не знаю. Дуже важко. Збори проходив з «Астон Віллою», з рештою тренувався вже по ходу сезону: може, у них збори інакше проходять.
- А тижневий цикл?
- Як такого тижневого циклу немає: дуже щільний графік, між великою кількістю матчів тренування легкі. Навіть тактичних занять небагато.
- Тодішній чемпіонат Ізраїлю був сильнішим за український?
- Він був сильний завдяки тому, що там закінчували кар'єру такі люди, як Баль, Кузнецов, Уваров, Третяк. Рівень був пристойний. Чи сильніше чемпіонату України - не можу сказати.
- Сергій Юран розповідав, що в «Бенфіці» постійно траплялися бійки: в основному місцеві пресували іноземців. Як вас зустріли?
- На момент мого приїзду до «Бенфікі» вже було десять легіонерів, колектив інтернаціональний, так що проблем не виникало.
- Так і не виникло?
- Був один інцидент. Грем Сунесс після мого першого сезону в Лісабоні придбав англійця Майкла Томаса, на моє місце. Вийшло так, що ми побилися на тренуванні.
- Із-за конкуренції?
- Ось так вийшло, що саме з ним зчепився. Мене потім ще журналісти довго дошкуляли цією темою. Взагалі, ставлення до іноземців там, звичайно ж, зовсім інше. У нас, подивіться, божевільні умови створюються, мало не в «п'яту точку» цілують. В Європі все інакше: дали тобі квартиру, дали тобі машину, а далі - сам. Щось сталося - розгрібай самостійно.
- Ви були готові до того, що в «Бенфіці» ніхто з вас пилинки здувати не буде?
- Я ж вже на той момент за кордоном пограв, відчував себе цілком вільно. У побутовому плані, знаю, складніше було Сергію Овчиннікову. Коли він приїжджав, я був дуже радий: буде з ким спілкуватися рідною мовою. У підсумку вийшло, що поза полем ми спілкувалися лише одного разу - власне, коли він приїжджав.
-? !
- Агент заборонив: у футболістів з Росії, мовляв, репутація погана. Ви десь посидите, пити там ще щось будете, потім зловлять - не «відмажешся». Хоча компаніями їздили постійно кудись: з португальцями, англійцями. Овчинникова з нами, на жаль, не було.
- Я завжди думав, що в Європі особисте життя гравців навпаки ніяк не лімітують: за межами поля роби, що хочеш, лише принось результат...
- Так і є. У нас звикли все робити з під палиці, щоб з криками, щоб тренер змушував... Там ніхто кричати не буде. На матчі приїжджали на своїх машинах, заїзди ввечері тільки перед найважливішими іграми.
- Ніколи не траплялося, щоб хтось запізнювався на матч?
- На моїй пам'яті - ні.
- З яким тренером в «Бенфіці» працювалося найкомфортніше?
- З Хайнкесом. Однозначно. Він до мене з повагою ставився, ми часто спілкувалися.
- Ви не зустрічалися з ним, коли «Байєр» Хайнкеса приїжджав до Сімферополя і в Харків?
- У Сімферополі - ні, а в Харкові зустрілися. Посиділи, поспілкувалися, я йому подарував п'ятилітрову пляшку горілки української.
- Відкрили одразу?
- Ні, горілку ми не пили - це був презент (сміється).
- На тренерів прийнято вішати ярлики: тактик, психолог, мотиватор. Яким вам запам'ятався гер Юпп?
- Інтелігентна людина. Ніколи не кричав. На установці його, правда, не завжди розумів: він володів іспанською, а перекладача поруч не було. Згодом вивчив.
- Яка його фішка в тренувальному процесі?
- Практично вся робота - з м'ячем. У нього ми, по суті, і не бігали. Я прихильник того, щоб взагалі не бігати.
- Ну, не буде ж умовний «Геліос» під вашим керівництвом чотири місяці зимової паузи тільки з м'ячами возитися…
- Звичайно, фізична готовність була, і доріжка, і все інше. До того ж треба було на нашу федерацію нормативи здавати, це передбачено, така програма. Без цього нікуди.
- З Жозе Моуріньйо так толком попрацювати не вдалося, вірно?
- Так, я був травмований, а він пропрацював у команді всього лише три місяці. Там змінився президент – «сосіос» іншого керівника обрали. Новий же президент Моуріньйо біля керма не бачив, і він сам спровокував конфлікт: пішов просити підвищення зарплати, йому не дали, він пішов.
- Моуріньйо вже тоді вважав себе супертренером?
- Не думаю, тоді у нього починало тільки щось виходити. Тим більше, після «Бенфіки» він не посоромився піти у «Лейрію», у клуб - середнячок, нічим особливо непримітний. Це вже після «Лейрії» він пішов на підвищення в «Порту».
- Вас щось пов'язує з Лісабоном сьогодні?
- Нічого. Вже нічого. Були там і агенти знайомі, і квартира, але давно нічого немає.
- Давно - це скільки?
- Років п'ять. Раніше їздив двічі на рік: влітку і взимку.
- Який ваш найщасливіший день у «Бенфіці»?
- День підписання контракту. Це трапилося під Новий рік, 25 грудня. Приїхав просто поговорити, а вийшло так, що вже через пару годин підписав контракт. Прилетів опівночі, а о третій годині ночі вже ставив підпис на паперах. Зі мною в той день підписав контракт і знаменитий чех Карел Поборськи, а також португалець Луїш - ви навряд чи його знаєте, не самий відомий футболіст. Вже другого січня я грав у «загальнопортугальскому дербі» проти «Порту».
- Найбільш неприємний день?
- Напевно, той, коли мені зробили неправильний укол, який повинен був позбавити мене від проблем із коліном. Фактично цей укол поставив хрест на моїй кар'єрі: була занесена інфекція. Я дня три з температурою 40 провалявся, потім ще три місяці на милицях ходив.
- Що робити з такими лікарями?
- Його звільнили. Не одразу, правда, але все ж таки звільнили - десь через півроку.
- Він пішов далі лікувати?
- Ну, у нього там своя клініка була. У португальських клубах доктора приходять: вони не весь час з командою, як у нас. У них є ще якась своя паралельна робота.
- У «Металісті» вам було важко: Михайло Фоменко робив ставку на силовий футбол, закидання через все поле...
- Це називається - під мостом (посміхається).
- Такого не чув ще.
- Так, стоїш під мостом, а м'яч літає. Хоча ми непогано грали: шкода, відібрали у нас четверте місце. Я, правда, не можу сказати про себе, що грав у свій футбол.
- «Ашдод» і «Салгейруш» - догравання кар'єри?
- З «Ашдодом» пов'язані приємні спогади. Допоміг витягнути клуб із зони вильоту, зберіг на плаву.
- У «Салгейруші» яка була історія?
- Багато пообіцяли - мало вийшло на виході. Я швидко розвернувся і поїхав.
- Ви багато забивали в «Геліосі»...
- Якщо можна, про цей клуб взагалі нічого не хочу говорити. Мені неприємна ця тема. Так і напишіть.
- Ну, я все ж пару питань приготував. Яка, наприклад, була мотивація виступати на такому рівні? Точно ж не гроші.
- Отримував я символічні 500 доларів на місяць. Попросили допомогти молодій команді - я погодився, все одно тоді нічого не робив, сидів у Хайфі. Тоді я вже починав і тренерською кар'єрою займатися на курсах.
- Так, наостанок хочу саме про це. Чому вирішили почати з самих низів, з друголігового харківського «Арсеналу»? Чому не пішли асистентом в якесь більш презентабельне місце?
- Так, покликали в другу лігу, харківська команда. Молодь грала, 18-річні хлопці, найстаршому, здається, 21рік був. Я спробував, мені сподобалося. Команду зліпив непогану, ми повинні були виходити в першу лігу, але нас в кінці сезону просто вбили, не пустили моїх хлопчаків на підвищення. Потім був «Геліос», але говорити про це не хочу.
- Ви залишилися задоволені особисто собою?
- Я багато аналізував і дійшов висновку, що - ні, незадоволений. У мені швидше переважав гравець, ніж тренер. Наробив купу помилок, зараз вже став мудріше, подорослішав.
- Ви коли-небудь намагалися підняти європейські зв'язки і спробувати десь влаштуватися асистентом?
- Брехати не буду: так, дійсно, намагався, дзвонив того ж Піні. Він говорив, що варіанти є, але чомусь не зросталося. Мій набір мов не підходив: знаю я чимало, та от англійську не дуже. У Грецію пропонувалося, на Кіпр, там англійська в основному.
- Чому б за півроку не підтягти знання до потрібного рівня?
- Якби я знав, що це допоможе, то за місяць б підтягнув.
- Що допоможе повернутися до тренування?
- Не знаю. Вважаю, що свого останнього слова не сказав. Дуже хочу повернутися.
Переклад: 1927.com.ua