«А з чого ви взяли, що є якась криза?» - обурився Сергій Станіславович на вчорашній прес-конференції після матчу з «Зорею». І справді, про яку кризу мова, якщо «Динамо» лише вдруге в незалежній історії українського футболу програє два домашніх поєдинки поспіль, а безвиграшна серія сягнула тільки чотирьох поєдинків? Травми – ними аргументуєш що завгодно. Ось і Сергій Ребров пояснив, що через постійні втрати гравців не зміг зіграти одним складом жодного матчу.
Також натякнув наставник киян, що стабільною основою у всіх поєдинках грає «Зоря». Від них, мовляв, пішов лише нападник. І так щопівроку. То ж не луганці у кожному антракті втрачають цілу обойму ключових виконавців – Даніло, Болі, Шуніч, Іґнатьєвіч, Віталій Вернидуб, Хомченовський, Сеґбефія, Малишев, Пилявський, Малиновський, Білий, Грицай. Та й навіть впродовж останнього міжсезоння, окрім основного центрфорварда Будківського, розташування луганців залишили воротар збірної Микита Шевченко та ще один форвард Тотовицький. Втім, можливо, для Реброва, який за два з половиною роки роботи не зміг підготувати заміни майже 42-річному Шовковському, то не величини.
Тобто, підрахуємо ще раз. Увесь вище наведений список налічує 15 футболістів. То лише за три з половиною роки і мова виключно про людей, які були в команді Юрія Вернидуба на провідних ролях. Про персон калібру Сантіні, Ідахора чи Писка, які основними в «Зорі» або не були, або перестали такими бути ще до переходу, взагалі мовчу. При таких втратах Сергій Станіславович зійшов би з розуму. І то за умови, що у Вернидуба не було футболістів рівня Хачеріді, Віди, Гармаша чи Дерліса Ґонсалеса.
Усіх збірників Юрій Миколайович підготував самотужки. Точніше, разом зі своїм тренерським штабом. Та й леґіонерами на право й наліво не розкидався. Кого запрошував – використовував (чи використовує) з максимальною користю. І – знову ж – Вернидуб не мав іноземців калібру одного з найкращих футболістів чемпіонату Франції (Беланда), одного з найталановитіших молодих швейцарців (Мехмеді), класних, вже сформованих нападників рівня німецької Бундесліги (Раффаел) чи іспанської Прімери (Марко Рубен). У Луганську ніколи не було форвардів з класом Дьємерсі Мбокані. І, мабуть, то не вина тільки вище перелічених футболістів, що в Києві вони проявити себе не змогли.
То нині виглядає, що склад у «Зорі» цілком боєздатний. Проте повернемося на кілька років назад. Ким приходили до Луганська молоді Малиновський та Будківський? Навіть не гравцями основи «Севастополя», яких з Криму відправили, бо не бачили перспективи. Хомченовський через причини, які прийнято називати «порушенням спортивного режиму», був на грані відрахування з команди. Проте буквально через рік-два співпраці з Вернидубом вони перетворилися на гравців національної збірної.
А Реброву з висловлюваннями про переходи, звісно, треба бути обережним. На одній з попередніх прес-конференцій він згадував про Міґела Велозу як про одного з ключових у минулому сезоні гравців. Закриємо очі на те, що впродовж останніх трьох років португалець деградував настільки, що перетворився з гравця національної збірної країни, яка цьогоріч виграла чемпіонат Європи, в сіру посередність. Нехай Ребров правий. Нехай бракує йому й Драґовіча. Ці переходи від тренера не залежали.
Припустимо, можна виправдати чергову оренду Кравця. Ребров сам Артема до складу після тривалої паузи повернув, сам від його послуг відмовився. Тим паче, що ні в Німеччині, ні наразі в Іспанії Кравець себе не проявив. Проте німим (і не дуже) докором з Брюсселя надходять звістки про результативність Лукаша Теодорчика. Гравця, якого Ребров із власної волі проміняв на футболіста з прізвищем Гладкий. На диво, яке реалізує один моментів з п’яти. І то в ліпшому разі.
Фактично, в новому сезоні «Динамо» не зіграло на пристойному з точки зору якості гри рівні жодного матчу. Навіть перемога в Суперкубку над «Шахтарем» була зумовлена не стільки вдалими діями «біло-синіх», скільки труднощами адаптації до вимог нового тренера у суперників.
Звичайно, чергова хвиля процесу деградації команди київського «Динамо» запустилася не з початком цього сезону. Щоб усвідомити це, достатньо згадати дві безнадійних поразки від «Шахтаря» з однаковим рахунком 0:3 в ході минулого чемпіонату. У 2015/2016-му кияни грали натужно, навіть перемоги над аутсайдерами вигризали «на зубах». Проте закладена раніше база в купі з проблемами «гірників» дозволили виграти друге чемпіонство і переконувати себе, що все гаразд, надалі.
«База» та була чітко персоніфікована. Щоб зрозуміти це, достатньо вслухатися навіть у слова юного дебютанта першої команди Віктора Циганкова. Після матчу з «Наполі» 18-річний футболіст на запитання про те, чи довелося йому адаптовуватися до концепції гри першої команди, відповів, що ні. Дослівно: «До нас приїхали іспанці, які й прищеплюють нам цю структуру два чи три роки». Тобто, не Ребров, а саме іспанці. Це розуміє навіть молодий футболіст.
Але головного з тих іспанців з літа в «Динамо» вже немає. Перед керівництвом клубу Ріанчо поставив питання руба – я чи Ребров. Звісно, Рауля до Києва покликав Сергій Станіславович, але у процесі виявилося, що чимало поглядів на комплектацію і підготовку команди у спеціалістів не збігаються. Іспанський фахівець зокрема говорив про бажання відмовитися від групи футболістів, які, за його словами, вдовольнилися «зоною внутрішнього комфорту».
Що то за гравці, пан Ріанчо не сказав, однак нещодавно вперше зібралася з Раулем у тренерському штабі національна збірна. Хто з неї був відправлений достроково? Динамівці Хачеріді, Рибалка і Гармаш. Може, хтось справді за станом здоров’я. Але тим не менш. Плюс – є такі люди, як Макаренко чи Гусєв. Невключення Михайлом Фоменком Олега Анатолійовича до заявки національної збірної на чемпіонат Європи динамівські вболівальники сприйняли з неймовірним обуренням. А потім виявилося, що Гусєв вже не здатен потрапляти на кожен матч до заявки навіть у клубі.
Іншими словами, в «Динамо» є ціла група футболістів, яка зупинилася в своєму розвитку й відповідно гальмує прогрес команди в цілому. Та найгірше, що головний тренер не просто не бажає від цих людей відмовлятися, а продовжує виставляти їх в основі. Виглядає приблизно так само, наче б Валерій Лобановський після свого повернення в Україну почав робити ставку в нападі не на Шевченка і Реброва, а на зірковішого Леоненка. Бо ж Віктор Євгенович був уже сформованим майстром, тричі найкращим футболістом країни, тоді як його молоді партнери сходження лише розпочинали.
А ще «Динамо» страждає від Ярмоленко-залежності. Характерні симптоми цієї хвороби були помітними ще в часи тренерства Олега Блохіна, коли Андрій грав майже в кожному матчі без замін. Проте зрозуміло, що ріс у футбольному розумінні Андрій - і збільшувалася залежність від нього команди в цілому. Можна навіть сказати, що в якийсь час команда почала паразитувати на можливостях лідера і нещадно їх експлуатувати. Безперечно, лідер має вести за собою. Проте лідерові розкритися значно легше, коли є варіанти ведення атакувальної гри без акценту на нього. За таких умов легше розосередити увагу оборонців й відповідно створити передумови для більшої ігрової свободи свого плеймейкера.
У тому, що таке «Динамо» без Ярмоленка, можна було переконатися на прикладі торішнього лігочемпіонського поєдинку проти ізраїльського «Маккабі». Тоді Андрій травмувався у самому дебюті матчу. І добре, що саме після виконання призначеного за фол проти лідера штрафного Гармаш забив єдиний у грі м’яч. Впродовж наступних 75-ти хвилин кияни не змогли створити поруч із ворітьми аутсайдера групи фактично нічого. Власне, вчора під час зустрічі з «Зорею» спостерігалося те саме. З тією лишень різницею, що суперник в обороні не помилися і заштовхати щось робоче зі «стандарту» не дав.
Півтора роки тому висловлювання Олега Блохіна про те, що будівництво чемпіонської команди Реброва розпочинав саме він, Олег Володимирович, сприймалися з усмішкою. Однак з плином часу починаєш розуміти, що в кожному жарті є лише доля жарту. Якщо бути зовсім точним, то конструювати той колектив, який вийшов на пік у 2014/2015-му, почали ще Валерій Ґаззаєв з Юрієм Сьоміним. То при них почали грати в основі Ярмоленко, Хачеріді, Гармаш, Даніло Сілва, а вже з ініціативи Блохіна з’явилися Віда, Драґовіч і Сидорчук. Ребров-Ріанчо додали Рибалку, Антунеша, Буяльського і Мораєша, ключових для їхніх побудов, але далеко не провідних у команді постатей. Поки цей конгломерат працював, поки існувало розуміння між дуетом тренерів, був і результат.
Нині ж «Динамо» докотилося до того, що наступних вихідних може втратити в разі поразки від «Олімпіка» навіть третю сходинку. Найстрашніше, що з огляду на стан команди, такий результат дивиною не буде.
Іван Вербицький