- Чому підтримав? Один мій друг в той час перебував на Майдані. Я взагалі не політична людина, в той час готувався їхати на море. Але коли він мені розповів, що там творилося… Міліція не має права бити людей, це неправильно. Коли вони складають присягу, то кажуть: «Служу народу України». Порушення обіцянки мене обурило. Розумієте, я не кажу, що нам треба в Європу, я не говорю, що нам треба в Росію. Я не політик — вони розберуться без мене. Але коли б’ють простих людей, студентів — це неприпустимо. Друзі зібралися в дорогу, я приєднався до них. Це не якийсь піар. Я там шість днів стояв і мерзнув. Для піару можна на годину зайти, пофоткатися і все. Дехто мені телефонував: «Міша, ти ненормальний». Я відповідав: «Пацани, я нормальний і мене не цікавить чиясь думка». Моє серце захотіло — і я туди поїхав. Мені навіть мама казала: «Куди ж ти їдеш?». Хвилювалася за мене, але я вже вирішив для себе все. — Якось ви розповідали, що в Голландії, де полюбляєте бувати, баачите усміхнених людей, а в Україні, цитую, «мрак». На Євромайдані щось змінилося в цьому плані? — Атмосфера там дуже хороша. Всі посміхаються — я навіть не сподівався, що так буде. Люди вийшли відстояти свій вибір. «Мрака» я там не побачив. Не було такого, що хтось собі випив — таких одразу виводили за периметр. Але все одно — це не Голландія. Там люди ЖИВУТЬ, а в нас мучаться. — Багато автографів роздали? — Мені було приємно бачити людей зі Львова — на Майдані їх дуже багато. Впізнавали, підходили. Знаєте, що мене образило? Ні одна людина з Ужгорода мене не впізнала. Навіть київські фанати впізнавали, а закарпатці, звідки я родом, мене навіть не знають. Почуваюся футболістом з другої ліги. У «Говерлі» мене притискали так, що я зробив не крок, а три кроки назад. Зараз в мене період невизначеності. Знаю тільки одне — залишатися тут (в «Говерлі» — Авт.) я не хочу.