Один зі стюардів підійшов до нього, щоб запитати, чи буде він грати. «Чорт тебе забирай, невже схоже, що я збираюся грати?! Я лише сраний 12-й гравець!», - відповів йому Ворнер, і розлючений пішов в роздягальню.
Наступного дня йому довелося пояснювати своє розчарування керівництву команди. Вислухавши його, тренери внесли його ім'я в заявку на наступний виїзний матч з Ліверпулем, в якому Ворнер колись провів 120 матчів на лавці, так жодного разу і не вийшовши на поле. Йому здалося, що на нього починають розраховувати.
Але на наступний матч його знову не заявили. Ворнер пішов прямо до головного тренера Філа Брауна, щоб розібратися в ситуації: «Що за лайно тут відбувається? Чому я знову поза заявкою?». Виявилося, в тренерському штабі вирішили, що в матчі з рідним Ліверпулем Ворнеру буде приємно посидіти в запасі.
«Що?! Чорт забирай, ти серйозно?! Я знаю, як виглядає Енфілд. Я бачив його частіше, ніж будь-який гравець в цій клятій команді! Я знаю, як він виглядає зсередини, зовні, я знаю його вздовж і поперек. Не потрібно робити мені послугу!», - Ворнер наговорив тренеру багато всього різного. Його кар'єра в Халл Сіті на цьому і закінчилася.
«Бути третім голкіпером в команді Прем'єр-ліги дійсно непросто, - розповідає пізніше Філ Браун. - Коли Тоні був збуджений, його віра у власні сили злітала до небес. Але суть в тому, що репутація нічого не означає, якщо ти не робиш сейвів і не захищаєш свої ворота».
Ласкаво просимо до світу третіх воротарів, футбольної версії безсмертних дублерів. Тут ти ходиш на кожне тренування і граєш роль груші, на якій нападники відпрацьовують удари. У вихідні ти подорожуєш і розминаєшся разом з командою, але при цьому чудово розумієш, що якщо перший і другий голкіпери не зламають один одному ноги, ти будеш дивитися матч з трибун, в кращому випадку - з лави для запасних. Що на наступному тижні? Можливо, матч за резервний склад, а так все за схемою.
Минулого літа клуби Прем'єр-ліги витратили близько 209 млн фунтів на воротарів. До їх числа відносяться найдорожчі голкіпери в світі Аліссон, який перейшов в Ліверпуль за 66,8 млн, і Кепа, за якого Челсі заплатив 71,6 млн фунтів. Але як щодо пари трансферів, які разом коштували не більше півтора мільйона?
38-річний Роберт Грін перейшов в Челсі, а 35-річний Лі Грант - в Манчестер Юнайтед. Обидва можуть значитися в заявках своїх клубів на Прем'єр-лігу і єврокубки, але їх ігрові шанси мінімальні. Грін знаходиться в тіні Кепи і Кабальєро, а Грант відчайдушно намагається не відстати від Де Хеа і Ромеро. Звичайно, вони не займаються благодійністю - кажуть, обидва заробляють по 20 тисяч фунтів на тиждень. Але по суті вони - лише обслуговуючий персонал.
Є три типи воротарів третьої ланки. Перший: молодий, недосвідчений воротар, який знаходиться на зорі кар'єри - як Ленні Піджлеї в Челсі 2004-го. Він дивився в спину Чеху і Кудічіні, але був щасливий, бо мав контракт з клубом свого дитинства.
Другий тип: розчарований професіонал, який спробував смак вищого рівня, але скотився вниз по ієрархії і тепер панічно шукає можливість повернутися - як Тоні Ворнер в Халл Сіті.
Нарешті, до третього типу відносяться ветерани, голкіпери з багатим життєвим досвідом, які на заході кар'єри грають роль менторів, але готові в будь-який момент прийти на допомогу - як Грін і Грант.
Харрі Реднапп працював з Гріном в Квінс Парк Рейнджерс з 2012-го по 2015-й рік, і він був вражений, коли дізнався, що Челсі підписав з ним контракт, хоч і розуміє природу цього трансферу.
«Іноді хлопці просто щасливі можливості приєднатися до хорошої команди, - говорить Реднапп. - У мене була схожа ситуація з Джимом Вокером в Тоттенхемі. Голкіпери - це особлива каста. Вони приходять в команду і працюють на межі своїх можливостей. Грін і Грант - справжні професіонали, якими у мене були Джим і Карло [Кудічіні]. Зрештою, вони навчать команду парі-трійці хороших речей. Якщо ви одного разу довірилися Робу Гріну, він ніколи вас не підведе».
Марк Шварцер за свою 26-річну кар'єру побував у всіх трьох воротарських втіленнях. Він провів більше 500-та матчів за Міддлсбро і Фулхем, а потім відправився в Челсі і Лестер на роль Гріна і Гранта. За три роки Шварцер провів на полі не більше десяти матчів, але при цьому двічі став чемпіоном Прем'єр-ліги.
«Коли ти молодий, це складніше. У тебе є амбіції, ти хочеш грати в футбол кожні вихідні, - каже Шварцер. - Ти переймаєшся атмосферою на тренуваннях, намагаєшся показати себе з найкращого боку. Але насправді ти просто підставляєшся під кулі, бо нападникам потрібна мішень для тренувань».
«Але в кінці кар'єри, як було у мене в Челсі, ти розумієш, що тебе взяли на роль тренувального манекена, - продовжує Шварцер. - По суті, ти лише гарматне м'ясо. Не важливо, як багато і наскільки добре ти працюєш: ти тут, щоб на тобі відпрацьовували удари. З цим важко змиритися, а молодому голкіперу, напевно, взагалі неможливо».
Шварцер вважає, що змиритися з роллю третього воротаря Гріну в Челсі простіше, ніж Гранту в Манчестер Юнайтед: для Гріна ця роль не в новинку, він пережив це в Хаддерсфілді, тоді як Грант в минулому сезоні іноді ще виступав за Сток Сіті.
«У мене в Челсі все було добре, - каже Шварцер. - Жозе Моурінью розумів, що роль третього воротаря - це великий психологічний тягар: якщо ти розчарований, це відбивається на твоїй роботі, що в свою чергу впливає на взаємини в команді. Ти постійно мусиш працювати на максимумі своїх можливостей».
Якщо Шварцер перейшов на роль третього воротаря в завершенні кар'єри, то Піджлеї з неї починав в Челсі. Зараз йому 34, він виступає за Фарнборо, поєднує футбол з бізнесом батька в сфері ландшафтного дизайну і з теплотою згадує ті єдині два матчі, які він колись провів в основному складі лондонської команди.
«Всьому свій час, - говорить Піджлеї. - Мені було 20, потім 21, у мене був контракт з топ-клубом, на мене ніхто не розраховував, але мене все влаштовувало. У мене все було добре. Але іноді, в 20 років спостерігаючи за матчем з лавки на Вайт Харт Лейн або Стемфорд Брідж, ти можеш впіймати себе на думці, що єдине твоє бажання - щоб основний воротар в жодному разі не травмувався. Ти не хочеш виходити на поле, адже всі можуть побачити, що ти повний нуль».
Деякі уроки з цього Піджлеї все-таки виніс і два роки провів в ролі першого номера Міллвола. Щоправда, потім він став воротарем-кочівником і побував в 11-ти клубах, перш ніж в 2018-му році підписав контракт з Фарнборо. З віком прийшло розчарування.
«Я був у Карлайлі, Бредфорді, Ексетері, і всюди дивився матчі або з лави, або з трибуни, - каже Піджлеї. - Я був далеко від дому, відчував, що повинен грати. Коли ти не граєш всупереч своїм очікуванням, ти утопаєш в розчаруванні. Рано чи пізно настає момент, коли приходить розуміння, що так більше не може тривати - але триває, адже все залежить від клубу і кадрового добору».
Піджлеї не сварився з тренерами і ніколи не опускався до рівня Тоні Ворнера, але з розумінням ставиться до його історії з Філом Брауном в Халл Сіті.
«Я був третім воротарем в Кардіффі, посварився з керівництвом і переїхав на трибуну, - каже Ворнер. - Є кілька типів воротарів. Наприклад, ти перший номер у своїй команді. Чудово. У тебе за спиною є пара голкіперів, яких влаштовує їхнє становище, тому ти напевно отримаєш новий контракт - якщо, звичайно, не маєш звички відчиняти двері ногами.
Але це не про мене. Я не міг бути таким, це не мій стиль. Правильно це чи ні, я відчиняв двері з ноги і відразу заявляв тренерам: «Якого біса він грає попереду мене?». Я говорив ще кілька слів, двері зачинялися, і на цьому все. Тренер не поставить тебе до складу тільки тому, що ти так вирішив. В такому випадку він може лише послати тебе до біса».
Філ Браун вважає важливою наявність у складі третього воротаря, але не все так просто. «Менеджмент, - говорить він. - Ви не можете брехати, не можете вводити людей в оману. Коли ви формуєте команду, ви обираєте найкраще, що у вас є».
Останнім клубом в кар'єрі Ворнера був Аккрінгтон Стенлі. За нього він, зрозуміло, не провів жодного матчу, відбув контракт, попрацював в академії Болтона і в 2017-му вирушив до Індії, тренувати воротарів Ченнаїна. Цього року Тоні повернувся до Аккрінгтона і вже тренує його воротарів, але перший матч сезону він ще раз провів в ролі запасного голкіпера, тому що у команди не знайшлося інших варіантів.
Ворнер каже, що розуміє рішення Гріна і Гранта зробити те, що вони зробили. Але це не скільки прийняття ролі третього вибору, як можливість написати красиву останню главу в кар'єрі, в якій над тобою завжди нависає ризик скотитися в кочовий спосіб життя, повний дрібних, втомлюючих переїздів.
«Вони завершать кар'єру в найуспішніших клубах Англії, - каже Ворнер. - Тим більше їм за це ще й заплатять, і заплатять дуже, дуже добре».