- Ти за «Десну» відіграв не так багато часу, буквально 9 матчів і тебе запросили до київського «Динамо». Страшно не було?
- Я до цього йшов, цього бажав все своє життя, мріяв про це, тому такого аж страху не було.
- Ти все життя вболівав за київське «Динамо». Звідки така любов? З чого почалась? Перший матч який ти побачив?
- Першу гру яку я подивився – «Динамо» - «Баварія». Той самий поєдинок, який завершився 3:3. Окрім як «Динамо» в українському футболі нікого не було. Ось так з’явилась любов та мрія маленького хлопчика потрапити в цю команду.
- Тобто ніякі ні «Манчестери», ні «Баварії». Нічого окрім «Динамо»?
- Звичайно, я патріот.
- В тебе була перша спроба заграти в київському «Динамо» в дитячій академії в 13 років?
- Взяли мене в академію, я був дуже щасливий. Пройшло десь півроку, вік напевно був не той, що я міг самостійно жити без батьків, не все стало виходити в футболі, навчанні. Як наслідок, мене відрахували, я опустив голову, думав що все, не буду я ніяким футболістом, і що мене чекає попереду без футболу. Але мама з татом знайшли правильні слова, щоб я замислився, що життя на футболі не закінчується.
- Твій перехід з «Десни» в «Динамо». Стільки уваги преси. Як ти думаєш, чому?
- Я дивився тоді прес-конференцію Дем’яненко, він тоді сказав, що знайшли «другого Шевченка». Сьогодні стало ясно, що не «другий Шевченко», а «перший Ярмоленко». Хлопці навіть жартували надімною.
- Зараз вже, мабуть, забулось?
- Ну, інколи Макс Коваль лише згадує.
- Як ти взагалі ставишся до преси?
- Коли був ще молодий, років 18-19, коли тільки почав грати в першій команді, з обережністю відносився до преси. Не дуже хтів давати інтерв’ю.
- Ти дуже хвилювався із-за того інцинденту, з журналістом, коли ти сказав: «Я не футболіст»?
- Якщо чесно, не дуже хвилювався з цього приводу. Всі мої друзі та знайомі запитували: «Навіщо ти так сказав», «Навіщо ти це зробив».
- Злий був на себе, чи на журналіста?
- Можливо трошки і на журналіста, бо на той момент я зіграв дуже погано, мене замінили в першому таймі, я не хотів давати інтерв`ю, а він сказав, мовляв «ви ж футболіст, це ваша робота», я хотів просто відмазатись, щоби втекти зі стадіону, забути цю гру. Я просто сказав, не подумав. Ну і поїхало. Роздули так… Можливо, навіть спасибі йому?
- Серйозно? За що саме?
- Ну, за те, що такий мені урок зробив.
- Що ти виніс з цього уроку?
- Треба любити пресу.
- Щодо конфлікту з Леоненком. Це інший вже «калібр»?
- Коли я почув, що людина мене принизила, мені стало просто неприємно. Якби він, наприклад, зараз так сказав, я би, напевно, і не відповів. На зборах нічого робити. Взяв ручку та листок, написав йому лист.
- Тобі важливо, в принципі, що про тебе говорять?
- Звичайно. Кожній людині важливо, що про неї кажуть інші і я не виключення. Преса мені не завжди псує настрій, інколи підіймає.
- А чи правда, що вже перебуваючи у київському «Динамо» ти міг повернутись до чернігівської «Десни»?
- Тоді я виходив на 15-20 хвилин, коли ще тренувався у Литовченка та Калітвінцева. Поговоривши з Калітвінцевим я зрозумів, що треба і надалі тренуватись. Я просто хотів почути від тренерів, що вони в мене вірять. Коли я вийшов з тієї кімнати, моя кар’єра пішла угору.
- Ти всього лише поговорив з тренером. Це, виявляється, дуже важливо…
- Так, мені взагалі здається, що в такому юному віці, як 19 років, потрібно, щоб з молодими гравцями спілкувались тренера.
- Перший матч в Чемпіонаті України за основну команду?
- До основної команди мене почав підпускати Юрій Павлович Сьомін. Була передостання гра в чемпіонаті і він дав мені дебютувати.
- Опиши свої емоції?
- Я думав, що я можу вийти, бо не було нападаючих. А на заміні були Зозуля і я. І когось із нас, він мав би випустити. Рахунок складався так, що ми не вигравали і він випустив на поле Зозулю. Я зрозумів, що вже не зіграю, але все ж таки потрапив до заявки у першу команду. Уже є свої плюси. І коли я почув: «Давай переодягайся і виходь на поле», вже була 80-та хвилина. Я швиденько переодягнувся, навіть не встиг злякатись. Вийшов і забив гол. Коли прийшов Газзаєв, на зборах награвав мене лівим захисником. Я тоді грав центрфорварда. До того я не грав ніде окрім як нападу. Був ярко вираженим форвардом. Мені було незвично і я пішов до Валерія Георгійовича зі словами: «Я не можу тут грати, я не отримую задоволення від футболу». На що він відповів, мовляв «ти спробуй ще, зіграй ще пару ігор, це всього лише збори, можливо тобі сподобається». Я відіграв 2-3 гри, відмучався і знову пішов до тренера. Він послухав мене, сказав: «Добре, можеш йти». Потім різні думки лізли у голову, мов би тренер хоче, щоб я грав в основному складі. На такій позиції, а тут молодий пацан сам проситься не грати. Думав, щоб хоча б в дублі дали грати. А в першій грі чемпіонату мене ставлять лівим атакуючим півзахисником і тільки тоді я зрозумів, навіщо Газзаєв награвав мене на місці захисника. Щоб я вмів не лише атакувати, але й захищатись.
- Повертаючись до того періоду, коли ти грав чи не грав, критикували чи не критикували. Насправді це дуже тяжко, коли всі навколо розказують, що ти не так граєш. Як ти це переживав?
- Своїм близьким казав, що не хвилююсь із-за цього, а насправді, в душі, кішки скребуть, хочеться відповісти кожному, а сил на кожного й не вистачить. Намагався менше читати, слухати пресу, телевізор.
- Нині ти щасливий в київському «Динамо»?
- Так, наразі, напевно, проходять найщасливіші роки мого життя. В «Динамо» мене все влаштовує.
- Як ти можеш пояснити те, що команда сильна гравцями, але вже 4 роки не може стати чемпіонами?
- Немає якоїсь однієї великої причини. Є кілька маленьких. То тренера змінять, а новий бачить по своєму гру команди, починає купувати нових гравців, знов не пішла гра, щось не так, знов змінили тренера, знову нові гравці і так по колу.
- Зараз в «Динамо» дружній колектив?
- Наразі – так. Але коли поприходять багато нових гравців - не все так гладко, тому що кожний зі своїм характером, кожний зі своїм «Я», хоче щось показати. Наразі, ми стали поступатись кожен кожному в чомусь. Я думаю, що зараз у нас хороший колектив.
- Трохи відійдемо від цієї теми. На трансфермаркеті твоя вартість 20млн. євро. Як тобі це? Тішить, не тішить, все рівно?
- Я не можу сказати, що я прямо літаю від цієї трансферної вартості. Мені лише приємно, що люди цінять те, що я роблю на футбольному полі та те, що моя робота не проходить дарма. Люди бачать.
- А ти заходиш на цей сайт?
Ні, не заходжу.
- Я не можу не повірити, що ти не амбіційна людина…
- Я - амбіційна людина.
- За Гарета Бейла заплатили 100 млн. евро. І всі такі: «О, це ж Гарет Бейл»…
- Мені буде лише приємно, якщо мене продадуть за 150 млн. І мені буде добре, і мій рідний клуб отримає шалені гроші.
- Ти готовий зробити цей крок?
- Я готовий спробувати себе в топ-чемпіонаті.
- Який саме топ?
- Не знаю. Хочу сісти і подивитись які будуть запрошення. Не буду кидатись на першу ж команду, яка готова заплатити за мене ті гроші, які хоче президент. Для себе я вирішив, що я хочу спробувати себе в топ-чемпіонаті.
- В тебе є агент?
- Ні, немає. Пропонують різну співпрацю, але я веду свої справи самостійно.
- Твій перший тренер вважає, що тобі краще грати в Англії чи Іспанії. Прокоментуй це, будь ласка.
- Скільки людей, стільки й думок. На даний момент, в мене йде чемпіонат, трансферне вікно закрито, мені немає сенсу забивати собі голову. Краще працювати, тренуватись і розвиватись надалі.
- Яка найбезглуздіша річ, яку про тебе писали в пресі?
- Мій «перехід» в донецький «Шахтар», коли я вже грав в «Динамо» Київ. Це, здається, було Перше квітня і хтось виклав таку новину на сайт.
- А чи могла статись така ситуація в житті, що ти перейшов в «Шахтар»?
- В «Шахтар»? Ну, я думаю, що якби тільки я був як Саша Рибка. Тебе не хочуть бачити в «Динамо», ти переходиш до менш сильної команди звідки йдеш до іншого гранду. Тільки так. Бо, тобі ж не все рівно на свою кар’єру.
- Пам’ятаєш свою першу зарплатню?
- Так, звичайно.
- На що витратив? Саме, коли вже грав в «Динамо».
- Моя зарплатня в другій команді була 1000 долларів. Не можу сказати, що це величезні гроші для Києва.
- Ходять чутки, що Суркіс запропонував тобі 2 тисячі. Правда?
- Так, було й таке.
- Правду кажуть, що зараз в тебе найбільша зарплата в українському футболі?
- Впевнений, що ні.
- А в кого найбільша?
- Чесно, не знаю. У нас контракти, в «Динамо» Київ, ніхто не розголошує.
- Чи залишились в футболі якісь таємниці для тебе? Чи знаєш все?
- Все неможливо знати. І завжди треба чомусь вчитись. Скільки б тобі років не було, завжди можна чомусь новому навчитись.
- Тобто тобі є куди рости у футболі?
- Я впевнений, що так.
- Чи вважаєш ти себе зіркою?
- Не вважаю я себе ніякою зіркою. Звичайна людина, як і всі.
- Майже кожен футболіст говорить, що у певний момент кар’єри в нього була зіркова хвороба чи щось схоже на неї. А чи було в тебе таке?
- У молодих футболістів є такий етап в кар’єрі, коли з’являються гроші, якась перша слава, нові друзі, дівчата, клуби. Зрештою, футбол відходить на другий план. Тоді і пропадає футболіст.
- Був етап дискотек саме в тебе?
- Напевно, у другій команді, коли тільки приїхав до Києва, ходив кілька разів на дискотеки, але пощастило знайти мою теперішню дружину, з 19 років почали жити разом, з 20 – повноцінна сім’я. Не можу сказати, що я кудись ходив, гуляв, це, навіть, неможливо. Це мені й допомогло.
- Де ви познайомились?
- Познайомились на дискотеці…
- Все ж таки не даремно завела тебе туди доля…
- Так, ми святкували з хлопцями кінець сезону.
- З батьками коли познайомив?
- Приблизно через рік наших відносин я познайомив її з батьками.
- І як вони поставились до цього? Не застерігали?
- Та ні. Мама навпаки, зраділа, що я в Києві, є кому за мною доглянути, є кому їсти зварити.
- Змінилось щось з її появою в твоєму житті?
- Так, звичайно. Я, напевно, стаю старшим, тому що, вона з’явилась, з нею з’явилась дитина. Треба дорослішати. У мене сім’я. Треба їх забезпечувати.
- Згадаєш той день?
- Я поїхав на тренування. Віддав телефон масажисту, може хтось подзвонить, просто підніми слухавку. Після тренування, підходжу забрати телефон. Якраз дзвонять і сестра повідомляє, мовляв, я став татом.
- Плакав?
- Звичайно. Поки їхав в пологовий будинок. Плакав. Наче заспокоївся. Заходжу до дружини, вона віддає мені сина, знов заплакав. Персонал лікарні з мене сміється. Не знаю, напевно у всіх батьків таке буває.
- Твоєму сину скоро буде рік. Який він, на кого схожий?
- Дружина каже, що більше на мене. І мені також здається, що більше на мене схожий, ніж на дружину.
- Вночі встаєш міняти підгузки?
- Інколи буває. Але дружина розуміє, що для футболіста головне сили. А сила – це здоровий сон. Так що дружина з розумінням відноситься до цього.
- А хто вибирав ім’я?
- Я вибирав. Ще до пологів сказав, що якщо буде син, то хочу назвати його в честь своїх дідусів (
Обидва дідусі Ярмоленка – Івани – ред
.).- Розкажи про дружину? Вона ревнує тебе до чисельної армії вболівальниць?
- Так, ревнує. Інколи навіть коли просто дівчата підходять фотографуватись. Обнімаються. Інколи навіть за це отримую.
- Якось відкупляєшся? Квіти, можливо?
- Усім жінкам подобаються квіти…
- Як часто купуєш?
- Не можу сказати, що часто, але інколи балую.
- Коронне блюдо дружини?
- Усі блюда дуже смачні, але найчастіше готує спагеті.
- Любиш італійську кухню?
- Це такий натяк
(сміється)
- Ні-ні. А вчиш італійську?
- Англійську вчу.
- Серйозно? А чому саме її?
- Бо найбільш розповсюджена мова.
- А як ти вчиш? З викладачем? Як часто уроки?
- Раніше було 2 рази на тиждень, але після народження сина, призупинив вивчення, тому що хотілось насолодитись батьківством. Увесь вільний час знаходився з дитиною, а зараз знов почав вивчати.
- Коли був заснований клуб «Динамо» Київ?
- 1927 рік.
- 4х3?
- 12.
- Супер!
- Я таблицю множення добре знаю.
- Може скажеш скільки буде 6х9?
- 54
- Яка вага футбольного м’яча?
- Навіть на знаю. Може грам 300?
- Трошки більше.
- 320?
- 410. Скільки коштує літр бензину?
- Наразі, під 14
(на момент запису програми)
- Хто написав книгу «Війна і Мир»?
- Ой, та що ж ви мене...
(посміхається)
Так одразу і не згадаю. Лермонтов? А ні, Лев Толстой.- Хто оформив дубль у матчі «Динамо» - «Спартак» у ЛЧ 1994/95?
- Леоненко
(посміхається)
. Я, можливо, цього і не знав би, але він просто в кожній передачі нагадує про це. Тому, як це не запам`ятати?(сміється)
- Чи правда те, що ти любиш вишивати хрестиком?
- Ні, це ми так жартували. Ми були на якомусь заході в інституті, вирішили підняти настрій хлопцям.
Відео дивіться ТУТ.