- Чи правда, що спочатку ти був нападником?
-. Мабуть, всі голкіпери з цього починають. Спочатку грав на позиції нападника. Але потім мене дуже сильно вразила гра Олександра Шовковського. Футболом почав займатися десь з 11-12 років.
- Коли дебютував за «Динамо»?
- Точно не пам’ятаю рік, це була кубкова гра з «Металістом». Ми тоді перемогли, Мілевський забив гол. Мандраж, звичайно, був. Тренери мене заспокоювали, переконували, що у мене все вийде. В результаті все вийшло - я відіграв «на нуль».
- Хто більше за інших тоді в команді міг підвищити голос?
- Більше за інших, мабуть, міг Владислав Ващук.
- Напевно, свій дебют у євро кубках можеш згадати в деталях?
- Я і не думав, що дадуть червону картку Шовковському. Вийшов на поле, навіть не встиг злякатися. Тоді ще по голові сильно отримав від Серхіо Рамоса. Виявилося, що догравав зі струсом мозку.
- Після виступів за «Динамо-2» у 2006 році ти опинився в «Оболоні»...
- На тому етапі «Оболонь» для мене була ідеальним варіантом. Ціна помилки була там не настільки великою, як у команд, які борються за чемпіонство. Тому й кредит довіри у мене був великим. З Ковальцем було легко працювати. Він завжди знаходив потрібні слова для футболістів. Сергій Іванович ніколи не гричав після поразок. Найчастіше міг зробити якісь зауваження після перемоги. Своїм спокоєм він вселяв упевненість футболістам.
- Після «Оболоні» був зовсім інший етап у твоїй кар’єрі – донецький «Шахтар»…
- На той час, коли я йшов з «Динамо» я не був потрібен команді. Я цього не приховаю, тому що це так і було. Коли я переходив до «Шахтаря», мене в «Динамо» назад не кликали. Чому я не повинен був спробувати свої сили на більш високому рівні?
- За рахунок чого ти зміг стати «номером один»?
- Мабуть, за рахунок хорошого досвіду, який я отримав у «Оболоні».
- Як ти оціниш 2012 рік?
- Футбол повністю випал з мого життя. Багато що заважало тренуватися. Я намагаюсь взагалі про це не думати. Зараз у мене мета - приносити користь київському «Динамо»,
- цитує Рибку канал «Футбол 1».