Футбольні вболівальники найбільшої країни світу зачекалися перемог від своїх улюбленців. У 70-х роках збірна Союзу двічі пропустила світовий форум, в 1982 році вийшла у другий раунд фінальної частини, в якому пропустила вперед Польщу.
Як і чотирма роками раніше, для потрапляння на чемпіонат світу збірна СРСР мала потрапити до двійки найкращих команд відбіркової групи, до якої також увійшли Данія, Швейцарія, Ірландія, Норвегія. Турнір «півночі Європи», так легкі на слово журналісти назвали відбіркову групу №6.
Шлях до країни Ацтеків
Головним тренерів збірної СРСР на етапі кваліфікації був Едуард Малофєєв, який заслужив таку довіру завдяки успішній роботі з мінським «Динамо».
Команда країни Рад вельми невдало розпочала відбірковий турнір, на виїзді поступившись у першому матчі Ірландії 0:1. З динамівців Києва в цьому матчі взяли участь Олег Блохін, Володимир Безсонов, Анатолій Дем'яненко та Сергій Балтача. У наступному матчі, проти Норвегії, також була показана непереконлива гра і результат 1:1. В Осло киян представляв Балтача. Після двох проведених турів СРСР займав «горде» останнє місце в групі...
Щоб добре виступати в офіційних матчах, потрібно проводити побільше товариських, - мабуть так вирішили у федерації футболу СРСР, запланувавши в календар підготовки до весняних матчів кваліфікації проти Швейцарії відразу 11(!) контрольних зустрічей.
Футболісти повинні були зігратися, відчути впевненість. Судячи з результатів, проведений хід цілком себе виправдав. В гостях СРСР зіграв зі Швейцарією 2:2 (один з м'ячів на рахунку Дем'яненка), а вдома переміг 4:0 (тут крім Дем'яненка зіграв Ігор Бєланов). Не приніс радощів червневий вояж до Данії, де «совєт юніон» поступився 2:4 (із динамівців зіграли Дем'яненко, Балтача та Бєланов).
Осінні матчі повинні були стати вирішальними для збірної СРСР в контексті потрапляння до Мексики. Добре, всі три вони були домашніми та пройшли на трибунах переповнених «Лужників». 25 вересня команда Малофєєва перемогла Данію 1:0 (зіграли Дем'яненко, Заваров і Блохін), 16 жовтня Ірландію 2:0 (Дем'яненко, Заваров, Безсонов і Блохін), а 30 жовтня Норвегію 1:0 (Дем'яненко, Заваров і Безсонов). Завдяки блискучому фінішному спруту СРСР зумів застрибнути в останній вагон поїзда, з 10 набраними очками зумівши зайняти друге місце в групі. На першому, маючи в активі на очко більше, фінішувала Данія.
Динамівці Києва внесли вагомий внесок у гру збірної на етапі кваліфікації. Дем'яненко зіграв у семи матчах, Балтача у чотирьох, Безсонов, Заваров і Блохін у трьох, а Бєланов у двох.
Спекотні матчі під мексиканським сонцем
Мексика стала першою країною, якій довелося прийняти у себе чемпіонат світу вдруге (перший - у 1970 році). Спершу проведення турніру планувалося в Колумбії, але після заяви місцевого уряду про неготовність прийняти чемпіонат світу, місцем проведення вибрали Мексику. Рішення було прийняте в Стокгольмі в травні 1983 року, в боротьбі за це право Мексика випередила Канаду та США.
У вересні 1985-го, за вісім місяців до старту чемпіонату, на Мексиці стався потужний землетрус, який забрав близько 20 тисяч життів. Як не дивно, стадіони, на яких повинні були пройти ігри, не постраждали. Оговтавшись від трагедії, Мексика продовжила підготовку до турніру. Претензій до організаторів в результаті не виникло ніяких. Не порадували футболістів хіба що спека (матчі на догоду телебаченню починалися опівдні і в 16.00) і розріджене повітря, але із цим господарі чемпіонату вдіяти нічого, зрозуміло, не могли.
У Мексику збірна СРСР вирушила під керівництвом нового «старого» тренера Валерія Лобановського, який змінив на цій посаді Едуарда Малофєєва всього за місяць до початку чемпіонату. Цілком природно, що Валерій Васильович взяв з собою на чемпіонат 12 гравців основного складу київського «Динамо», яке тріумфально завоювало в травні 1986 року Кубок володарів Кубків.
У своєму першому матчі в місті Ірапуато на однойменному стадіоні СРСР розгромив Угорщину 6:0. На 2-й хвилині матчу Павло Яковенко відкрив рахунок, а ще через дві хвилини Сергій Алейніков його подвоїв.
Після цього радянським гравцям залишалося довести матч до перемоги, що вони впевнено зробили. З решти чотирьох м'ячів два на рахунку динамівців - Ігоря Бєланова та Івана Яремчука. Всього в грі взяли участь дев'ятеро киян - Безсонов, Кузнєцов, Рац, Яковенко, Євтушенко, Заваров, Бєланов, Яремчук, капітаном команди вибрали Дем'яненка.
У наступному матчі, який мав стати вирішальним в боротьбі за перше місце, СРСР зустрічався з Францією, за яку грав знаменитий Мішель Платіні. Лобановський вирішив не експериментувати, випустивши стартовий склад аналогічний попередній зустрічі. З єдиною різницею, що на заміну вийшов не Євтушенко, а Олег Блохін. Визначальною стала середина другого тайму, в якій з інтервалом у сім хвилин Рац та Фернандес обмінялися забитими м'ячами, встановивши рахунок 1:1.
Розуміючи, що вихід збірної СРСР у чвертьфінал вже лежить практично «в кишені», Лобановський у грі з Канадою вирішив ввести до складу свіжі сили, продовживши при цьому робити ставку на динамівців. У стартовому складі вийшли Чанов, Баль, Євтушенко, Кузнецов, Блохін, у другому таймі гру були покликані підсилити Заваров та Бєланов. Долю зустрічі вже традиційно вирішили забиті динамівцями м'ячі - у другому таймі це зробили Бєланов та Заваров.
За підсумками групового турніру збірну СРСР разом із Аргентиною, Німеччиною, Бразилією, Данією та Францією називали головним претендентом на медалі чемпіонату світу. Чудово функціонально і технічно підготовлена, швидка, думаюча команда Валерія Лобановського викликала фурор на футбольних полях Мексики.
Гра 1/8 фіналу між СРСР та Бельгією стала, мабуть, самої драматичною на турнірі. У стартовому складі вийшли відразу дев'ятеро (!) динамівців Києва - Баль, Безсонов, Кузнєцов, Дем'яненко, Яремчук, Яковенко, Рац, Заваров та Бєланов, у другому таймі на заміну вийшов Євтушенко.
В основний час матчу двічі Бєланов виводив команду вперед, і двічі бельгійці зрівнювали рахунок. Останній із них Кулеманс, як стверджували радянські футболісти після гри, забив з очевидного офсайду. Швидше за все, саме цей епізод психологічно негативно вплинув на наших гравців, які в компенсований час пропустили ще два м'ячі. Третій гол з пенальті Бєланова вже нічого не міг змінити - СРСР програв 3:4. Після матчу Лобановський високо оцінив гру бельгійців, як і матч в цілому, нарікаючи лише на грубі помилки захисників і непорозуміння, що призвели до другого голу в наші ворота. Тренер не став звинувачувати арбітра. Він звинуватив футболістів, які не мали права припиняти боротьбу без сигналу судді в полі.
Нападник Ігор Бєланов, забивши чотири м'ячі у Мексиці, увійшов до вісімки найкращих бомбардирів чемпіонату. У Гарі Лінекера, який фінішував першим, в активі шість голів.
Гра долі
У житті Ігоря Бєланова було кілька стрімких злетів, але в історію світового футболу Бєланов увійшов як володар «Золотого м'яча» найкращого футболіста Європи 1986 року.
Граючи в дворовому футболі він був помічений тренерами і запрошений до дублю одеського «Чорноморця». Потім перейшовши до «Динамо», несподівано для всіх увірвавшись до еліти світового футболу. Саме в Києві при тренері Лобановському талант Бєланова розкрився повною мірою. Став дворазовим чемпіоном СРСР, триразовим володарем Кубка СРСР, володарем Кубка Кубків, у складі збірної СРСР віце-чемпіоном Європи.
Сьогодні Бєланов в Одесі володіє футбольної школою свого імені, з 2010 по 2013 роки був начальником управління фізкультури і спорту Одеської міської ради.
Олег Кузнєцов вихованець чернігівського футболу, після успішного сезону 1982 року в складі місцевої «Десни» отримав запрошення до «Динамо». Заграв в основному складі в Києві практично відразу, аж до 1990 року будучи основним захисників команди. Тричі ставав чемпіоном СРСР, тричі володарем Кубка СРСР, володарем Кубка Кубків. У списках 33-х кращих футболістів СРСР під №1 був включений п'ять разів, журналом «Франс футбол» двічі номінувався на звання найкращого гравця Європи.
Після закінчення кар'єри в «Динамо» перейшов до «Глазго Рейнджерс», у складі якого тричі ставав чемпіоном Шотландії. Зараз працює у Федерації футболу України, очолюючи збірну U-17.
Павло Яковенко віддав «Динамо» десять років футбольної кар'єри. Став триразовим чемпіоном СРСР, триразовим володарем Кубка СРСР, володарем Кубка Кубків, провів 19 матчів за збірну СРСР (забив 1 м'яч).
Відразу після закінчення кар'єри гравця став тренером. У Росії очолював «Уралан», «Хімки», «Кубань», «Ростов», в Україні «Металург» (Нікополь), «Борисфен-2», юнацькі та молодіжну збірні країни.
Син Павла Яковенка Олександр зараз виступає за іспанську «Малагу», закликається до національної збірної України.
У 1983 році Іван Яремчук був покликаний в армію, виступаючи за армійську команду другої ліги СКА (Київ). Гру технічного півзахисника побачив Валерій Лобановський, який у результаті і запросив Яремчука до «Динамо» в 1985 році. У перший свій сезон Іван став чемпіоном СРСР і володарем Кубка СРСР, «застовпивши» за собою місце на правому фланзі півзахисту. У «Динамо» виступав до 1990 року, ставши триразовим чемпіоном СРСР, триразовим володарем Кубка СРСР, володарем Кубка Кубків.
Після «Динамо» виступав у Німеччині («Блау-Вайсс», «Герта»), Росії (КамАЗ, «Текстильник»), Ізраїлі («Хапоель », Рішон-ле-Ціон), Чехії («Богеміанс 1905»), Казахстані («Мунайши»). У 1997 і 1998 роках виступав в Україні за «Ворсклу» і «Прикарпаття», після чого оголосив про завершення кар'єри футболіста. Зараз Яремчук грає за команду ветеранів київського «Динамо».