«Вони назавжди залишаться в пам'яті, в нашому житті. Вони пішли, але все одно будуть в наших серцях. Я грав з Валиком і з Андрієм Гусіним, з Балем, звичайно, не довелося грати, але скажу чесно, це хлопці, які захищали нашу країну. Хоч і не в АТО, але на футбольних полях. І найголовніше - вони завжди були людьми. Розуміли гумор, не тільки на футбольному полі, але були і в житті гуморні. Це була наша сім'я, ми заробляли один хліб. Виходили на поле, завжди один одному допомагали в будь-яких подіях, навіть поза футбольного поля, а в житті, коли у когось були які-небудь неприємності. І найголовніше, ми розуміли гумор один одного.
Футбол не вічний, він завжди колись закінчується і кожен хоче знайти себе десь після футболу... Завжди ми їх будемо любити, вони назавжди залишаться в нашій пам'яті, бо це були люди, які віддали дуже багато українському футболу.
Хотілося б проводити більше таких матчів, але не як матчів пам'яті по нашим колегам, а з інших приводів. Наприклад, прощальні гри, коли хтось закінчує кар'єру - це було б звичайно краще для нас», - розповів Юрій Максимов.