«Ми хотіли відновити ту атмосферу, щоб вони бачили, що футбол живий у наших серцях разом з ними, разом з тими друзями, родичами, вболівальниками, які прийшли на цей стадіон. Щоб вони це все бачили, що ми пишаємося. Кожен з них заслуговував на свій прощальний матч... Звичайно, дуже шкода, що вони не беруть участь в цій грі. Але ми, всі ветерани київського «Динамо» відгукнулися на це, тому що це наш спільний біль, наша спільна доля, життя, це наші спільні друзі, товариші, гравці.
Спасибі величезне киянам, динамівцям за те, що вони прийшли сьогодні, підтримали і побачили, насправді унікальний матч. Тому що тут грають не тільки динамівці, але і друзі Андрія Баля, Андрія Гусіна, Валентина Белькевича. Ми, перш за все, хотіли показати нашу єдність, бо в якій команді ще можна побачити, щоб грав разом Шевченко і Протасов, Ребров і Бєланов, Каладзе і Безсонов, і Кузнецов, Ващук і Дем'яненко - дійсно сплетіння наше динамівське. Ми єдині перед футболом, перед нашими друзями. Я дуже радий, що це свято вдалося.
Якщо говорити про Андрія Баля - то це був мій старший товариш. Ми прийшли в один час в київське «Динамо», але він, звичайно відразу в основний склад, а я починав з дубля, тому для мене він був наставником. Я не пам'ятаю його без посмішки і сміху. Природно, він переживав, і були погані часи, але він ніколи це не показував, це завжди захоплювало мене. За той довгий шлях, який ми пройшли разом, я не пам'ятаю, щоб він з кимось посварився.
Що стосується Валентина Белькевича та Андрія Гусіна, то тут вже трохи інші відносини, як тренера команди. Якщо говорити про футбольні якості - Валентин був дуже хороший імпровізатор, дуже мислячий, дуже розумний, яким я захоплювався. Андрій - це велика надійність. Де б він не знаходився на полі, яке завдання б ми йому не дали, я знав, що він виконає його на сто відсотків. Я прихиляюся перед цими футболістами.
Ми прийшли не мірятися тим, хто зробив більше, хто менше, ми жили саме динамівським життям і продовжуємо ним жити. Ми дуже любили і любимо цих людей. Все одно вони залишилися в наших серцях, ми завжди будемо їх пам'ятати.
Цей матч дуже важливий, тому що тут я бачу і дорослі, і діти, і середнього віку люди - це дуже важливо, щоб вони бачили. Футболісти тут є і 60-х, і 70-х, тому що історія «Динамо» настільки велика. Чим більше вони будуть знати, тим краще і для клубу, і, навіть для країни», - поділився своїми враженнями Михайличенко.