- Але, попрощавшись з думками про футбольну кар'єру, футболу у вашому житті стало не менше?
- Я дуже добре дружу з журналістами, Льошею Андроновим, Владом Батуріним, Дімою Хайтовским. Пам'ятаю перші ігри, на які мене заводили, коли давали акредитаційні картки за ворота на єврокубки. Пам'ятається, коли грали з «Реалом», я мимоволі став спостерігати за Роберто Карлосом. Зазвичай ми стоїмо за воротами суперника, щоб першими побачити гол, але тоді залишилися на півтайму за нашими воротами. У нього реально ноги більше, ніж голова. Але це помітно тільки тоді, коли ти стоїш за воротами, і він б'є або вибиває кудись м'яч.
Пам'ятаю, був дуже смішний футбольний матч у 2004-му році, під час Помаранчевої революції. Наші грали з «Ромою», у якій один із клубних кольорів – помаранчевий. Вболівальники римлян, які приїхали до Києва, були шоковані. Вони заявляли, що ніколи ще не бачили, щоб у місті, до якого вони приїхали на гру, всі вболівали б за команду-суперницю, адже всі були в помаранчевому. Але найкумедніший епізод стався під час самого матчу. Йшов перший тайм, ще не почався сніг, а справа була в грудні або листопаді. Ми з Андроновим стояли за воротами, взяли ще з собою Сашу Селюка. Міліція жорстко перевіряла всіх, щоб ніхто не проносив помаранчевих політичних шарфиків. Перший тайм був без голів, і тут пішов сніг, після чого арбітр дав команду замінити м'яч на помаранчевий. Трибуни ахнули. У підсумку цим помаранчевим м'ячем наші їм «напхали» два голи і виграли.
***
«Колись я думав, що образ Данила Бодрова з фільму «Брат» малювали з Сергія Реброва»
***
- Ви близько знайомі з кумирами мільйонів, з тими ж Андрієм Шевченком, Сергієм Ребровим. Які вони в житті? Можливо, пригадуєте, якісь історії, які їх характеризують найкращим чином?
- Із Сергієм Ребровим я в чудових стосунках. Чудовий чоловік. Знаю його сім'ю, колись катав на машині його дитину. Нехай він вже Сергій Станіславович, але я звик називати його просто Сірий. Сірий – реально класний мужик, прямий, як кут будинку, скільки я його пам'ятаю. Я навіть колись думав, що Данилу Бодрова з фільму «Брат» малювали з Сергія. Його так в школі вчили, в Китаї живуть китайці, в Африці – негри. Мені шалено подобаються такі люди, тому що з ними влаштовувати боротьбу прикметників немає ніякої необхідності.
Шева – дуже інтелігентна людина. Проблема лише в тому, що він дуже багато прожив на Заході. Що стосується того, що він «екає» - в італійській мові ця вся мелодійність – це величезна кількість «е» між слів. Він звик так говорити, адже він по-італійськи говорить вже, здається, краще, ніж по-російськи, і знущатися через це над людиною, я вважаю, неправильно. Він ніколи не сказав ні однієї дурниці, він завжди зважений, розумний у всіх інтерв'ю. Він ніколи не говорить щось тільки заради того, щоб сподобатися, тому що людям такого рівня, це не потрібно.
Пам'ятаю одну таку чудову історію. У Шеви є однокласник і просто друг – Геша. Він підробляв у Андрюхи водієм, коли він грав тут. Так от, у Геші день народження. Шева мені дзвонить і каже: «Слухай, у Геші день народження, давай приїдемо. Візьми Льоху Морозова, гітариста, який у Вакарчука в групі грав, дві гітари. А відзначав Геша тоді на Оболоні, на вулиці Мате Залки, біля кінотеатру «Братислава», у звичайнісінькому кафе-скляшці з караоке. Геша зібрав друзів і, напевно, навіть не думав запрошувати Шеву, тому що де Шева, а де скляшка на Мате Залки. Хоча Андрюха сам з Оболоні і прекрасно знає ці місця. І ось ми приїжджаємо. Звісно, у деяких офіціантів попадали підноси з рук від здивування. Підійшли, привітали іменинника, посиділи, пограли пісні Цоя, якісь свої пісні.
А в цей день ще був Кубок Короля, грали «Барселона» з «Реалом». Великий екран, ми всі сідаємо дивитися футбол. Шева з нами, простий у картатій сорочці. Вечір довгий, але Андрюха випив від сили грам 150 вина. Скільки я його знаю, у нього завжди в машині була пляшка якогось свого улюбленого італійського сухого вина, і я його ніколи в житті не бачив не те що п'яним, а навіть схожим на п'яного. Але трохи винчика, як всі італійці, міг собі дозволити. Рахунок вже 2:0 або 3:1, не пам'ятаю точно. І мій товариш, Льоха Морозов, який крім того, що він хороший музикант, ще й непогано грає в футбол, для свого рівня, говорить: «Все, тут діла не буде!» Андрюха, який сидить трохи у Льохи за спиною, а ми сиділи в шаховому порядку, відповідає: «У футболі всяке буває...» На що Льоха, не розуміючи, хто йому це сказав, не повертаючи голову, з важливою інтонацією видає: «Старий, повір моєму досвіду!» Ось таку фразу сказав Льоха Морозов володарю Золотого м'яча (сміється).
Андрюха мені розповідав таку чудову історію. Збірна Італії приїхала в Сан-Марино на якийсь відбірковий матч. Як відомо, чим менша країна, тим суворіші прикордонники. І тренер
італійців, не пам'ятаю, Капелло або Ліппі, забув паспорт. Тобто id є, а паспорта немає. Прикордонник йому каже: «Ваш паспорт!» Тренер відповідає: «Слухайте, навіщо я зараз буду повертатися в Рим через всю Італію? Вам його привезуть години через три-чотири. Ось вам запрошення, приходьте на футбол, з дружиною, другом, я особисто вас запрошую!» І одразу чує відповідь: «Прибери свої запрошення, вони мені абсолютно не потрібні! Я і так завтра буду на футболі, я стою на воротах!» Так виявилося, що перед тренером італійців стояв голкіпер збірної Сан-Марино, основною роботою якого є прикордонний контроль. Але в результаті, звичайно, санмаринці пропустили і команду, і тренера, і голи, як завжди (сміється).
Ще мене особисто дуже повеселила ситуація, що сталася під час матчу «Спартака» з «Ліверпулем». У Стівена Джеррарда була чи то травма, чи дискваліфікація на той матч, тому роль капітана в цій грі виконав дуже високий, двометровий норвежець, не пам'ятаю прізвище (Семі Хююпяя).
- Під час чемпіонатів світу в ПАР та Німеччині ви були учасником передач студії Савіка Шустера, присвячених подіям цих мундіалів. В студії, в оточенні футбольних експертів футбол дивитися цікавіше?
- Савіка знаю з початку 2000-го року. Я тоді працював на чемпіонаті світу з ралі в команді Marlboro Peugeot Total. Три роки поспіль ми ставали чемпіонами світу. Мені зателефонував Шустер і каже: «Льоша, ти потрібен в студії, тому що ти знаєш, як функціонує команда, яка може виграти чемпіонат світу. Мені все одно зараз, у якому виді спорту, але, принаймні, ти три роки знаходився всередині колективу, перед яким були поставлені такі задачі». Я ж самі матчі не коментував, а працював у перед - та післяматчевих студіях. Тоді першу гру з Іспанією коментував Вакарчук, і ми там міцно отримали.
Я приїжджав в студію і не розповідав щось на тему обвідних ударів або ще якихось суто футбольних елементів. Я оцінював інше. Наприклад, коли наші грали з Іспанією, і обличчя гравців крупно показала камера під час виконання гімну, я відразу сказав, що наші програють з великим рахунком. Тому що по очах наших хлопців, за виразами їх облич було видно, що вони вийшли не грати, а гинути.
Із задоволенням ходив до студії, після чого мене запросили на 2010-й рік, коли був ЧС в ПАР. Насправді, фантастика в тому, що ти можеш подивитися футбол, коли поруч з тобою Євтушенко, Мунтян, той же Сало (Олег Саленко),
***
«З нинішнього складу «Динамо» краща автотехніка у Саші Шовковського»
***
- Перейдемо, нарешті, до автомобільної темі. Під час тренувань «Динамо» на парковці бази в Конча-Заспі можна спостерігати автопарк із самих різних дорогих автомобілів. Окремо, мабуть, варто виділити Aston Martin Сергія Реброва? Ваша думка?
- Насправді, динамівці з'їхали головою по автомобілям набагато раніше. Я думаю, що Блохін, отримуй він тоді такі гроші, як зараз отримують футболісти, міг би дозволити собі придбати половину заводу Porsche. Взагалі всю цю гонку озброєнь по автомобілям почав Каха Каладзе. Раніше, за часів Лобановського, Васильович їздив на «Волзі універсал», всі інші на «Жигулях». Потім, на самому початку 90-х років у динамівців з'явилися 190-ті мерседеси синього кольору, що на той момент вважалося престижним. Половина з них жила в готелі, який тоді називався «Жовтневий», а зараз «Національний». І ці всі машини були припарковані там. Всі з КІМовскими міліцейськими номерами, хоча їх і так ніхто не чіпав. Але коли з'явився Каха, у нього була Ferrari. Коли в команді з'явився Гусін, він почав з допомогою Андрія Александрова конструювати Subaru, яке змогло би обігнати Ferrari Каладзе. Каха, звичайно, був не водій, а льотчик-винищувач. У нього весь час то одна машина кудись стукнеться, то інша.
Якщо говорити про нинішній склад, то, напевно, найкраща техніка у Саші Шовковського – Harley Davidson. Акуратний, спокійний. Я дуже ціную машини марки Maserati, але Maserati і Ferrari завдяки Темі Мілевському в нашій країні придбали якийсь мажорний відтінок. Артем взагалі був хорошим футболістом, поки не став так важко бігати. Вогонь, вода і мідні труби саме в такому порядку і йдуть, тому що мідні труби пройти найважче. У Артема з цим, мені здається, не вийшло. Не зміг він відмовитися від великої кількості спокус, які завжди були навіть не навколо нього, а навколо образу людини з грошима.
Це як на великих орбітах – потрібно розуміти, з тобою дружать як з людиною, або як з кріслом. У мене є друзі, які були начальниками ДАІ областей. І поки вони займали ці посади, з ними не можна було поговорити, тому що у них там по 25 дзвінків на три телефону. А зараз їдемо в зону АТО, паркуємося. Дзвоню йому, під'їжджає, і за півтори години один дзвінок, та й то, мені здається, що він з іншої кишені сам собі дзвонить, щоб показати, що він усе ще комусь потрібен.
Aston Martin Реброва – хороша машина, у Шовковського теж чудовий смак - Jaguar і Harley Davidson. Шева міг собі дозволити абсолютно все, що завгодно. У нього Panamera була топова. Мене дратувало, коли Бертольо ще півтора дня в команді не провів, а вже їздив на BMW X6 білого кольору з суперномерами – за що і коли?! Трошки засмутив Макс Коваль, тому що, мені здається, воротаря не повинно тягнути на Nissan GTR з дуже потужним двигуном... Воротар повинен бути спокійним, він повинен бути такий, як Шовковський, як Рудаков був, як Михайлов, як Чанов, у якого досі старий-старий 140-й Mercedes в ідеальному стані. Я його жодного разу навіть в дощ брудним не бачив. І Макс зі своїм бажанням купити собі Audi R8 або Nissan GTR... Потрібно було хлопця і батькам, і команді трішечки притримати, ну або подивитися на того ж Велозу, який абсолютно спокійно їздив на Mitsubishi Lancer і абсолютно не парився! Напевно, коли він сюди приїхав, він взагалі не розумів, куди він потрапив.
***
«Після ЄВРО-2012 Женя Хачеріді, «за порадою друзів», купив собі Panamero»
***
- Чи доводилося вам давати кому-небудь із гравців нинішнього складу «Динамо» пораду, який автомобіль придбати?
- Насправді, зараз більшість купує машини, як жуйки або батарейки в супермаркеті. Імпульсна покупка, сподобалося – взяв, а потім думають, що з нею робити. Ось з Гусіним ми дружили 10 років, причому зустрічалися в кожен його приїзд, коли він вже не тут працював, а поїхав до «Анжі», «Крил Рад», «Сатурну». Кожен його приїзд сюди супроводжувався дзвінком, і ми збиралися – Тимоха, Баль, Ребров, Гусін. Вася (Кардаш)
У мене практично з усіма футболістами хороші відносини. Молодняк на мене вже, звичайно, дивиться, як на дядька Льошу. Женьку Хачеріді я в свій час взяв під свою опіку. Він реально дуже хороша людина, дуже міцний боєць, але у нього було трішки не в порядку з психікою, тому що він дуже вибуховий. Я йому говорив: «Женя, ти вже дістав! Коли ти виходиш на поле, таке відчуття, що «Динамо» вже вдесятьох. Питання часу, коли це станеться. На тебе ж люди сподіваються, цінують тебе, поважають, люблять. Але скільки ж можна – одне вилучення, друге, третє...»
Інша справа, як він відпрацював на Євро-2012. Після матчу зі шведами, де він персонально протистояв Ібрагімовичу, я бачив на базі його спину. Швед защипав його всього. Таке відчуття, що Женя потрапив у клітку з гусьми. Андрюха Шморгун, мій хороший приятель, практично відкачував Женю після гри зі шведами, тому що Женька вимкнув Ібрагімовича з гри. Той і намагався врізати десь в стегно, і штовхнути, мабуть, його попередили, що Женя – людина вибухова, поведеться – і Україна залишиться в меншості. А Женя взяв і здивував всіх, відпрацювавши цей чемпіонат чудово, після чого, «за порадою друзів», купив собі Panamero. Ми отримали на нього номер 0034. А у мене залишилася Євгенова майка після гри зі шведами, яку він мені подарував. Потім я ще, правда, з даїшниками домовлявся, щоб вони щільно опікали Женю з приводу їзди з бази та на базу. Зараз я за Женю абсолютно спокійний. Можна сказати, є і моя маленька дещиця психологічної роботи з Хачеріді. Я дуже пишаюся тим, що хлопець зростає. Він дуже окремий хлопець в команді, не в сенсі сам собі на умі, а в сенсі зі своєю точкою зору.
***
«Коли вибухнула перша петарда, я буквально розпластався по сектору, причому з пістолетом в руці»
***
- Який незвичайний вчинок ви, як справжній вболівальник, готові пообіцяти всій футбольній Україні вчинити, якщо в цьому сезоні «Динамо», нарешті, здобуде чемпіонство?
- Якщо «Динамо» виграє чемпіонство, я цьому дуже зрадію, але якщо до того часу ситуація в країні не зміниться, я, швидше за все, дізнаюся про це з газет, тому що навряд чи зможу потрапити на якусь гру. Футбол, на жаль, відійшов на другий план. Я мрію про те, щоб у нас похід в парк з дітьми, в кіно з дружиною, поїздка у відпустку і похід на футбол повернулися у старе русло. Коли ми збиралися за півтори-дві години до матчу, випивали пива, приходили, вболівали, кричали, або навіть їздили за командою. Пам'ятаю, їздили з мужиками, причому генералами, у Донецьк, коли програли «Шахтарю» 2:1, Санька в тій грі ще відбив пенальті, а «Шахтар» став чемпіоном. Їздили на першу гру за Газзаєва у Суми, на Суперкубок. Загалом, покаталися за командою. Це хороший шматок життя. Ми не ультрас, але з задоволенням подорожували, спілкувалися. Крім того, що відбувається на футбольних полях, великий шматок життя сконцентрований навколо футболу.
Зараз йде війна, і футбол, на жаль, відійшов на другий план. Був на стадіоні під час матчу «Динамо» - «Шахтар», щоправда, після першого тайму змушений був поїхати, тому що в мого сина загинула собака... Так от, дуже попросив би вболівальників від себе особисто і від імені тих людей, які були в зоні АТО, не кидати і не підривати петарди. Бо коли вибухнула перша петарда, я буквально розпластався по сектору, причому з пістолетом у руці, тому що в мене завжди є при собі нагородний. Народ навколо почав питати, що зі мною, чому я так реагую. Я їм відповів: «Слухайте, якщо ви в районі Донецького аеропорту почуєте такий звук і не вчините ніяких заходів, вас будуть ховати без половини голови. Для тих людей, які повернуться з війни і будуть ходити на футбол, будь-який вибух буде шоком. Питання не в штрафах, які платить комусь за цей клуб. Потурбуйтеся про тих, хто реально воює і дуже хоче повернутися в мирне життя, ходити на трибуни, дивитися на футбол, без всякої агресії радіти голам нашої команди, а не пригинати голову при кожному пострілі.
Але думаю, що до наступного року нічого особливо не налагодиться... Головне побажання динамівцям – щоб вони рубилися, викладалися на полі. Будь-який уболівальник простить будь-який результат, навіть поразку з великим рахунком, якщо він бачить, що кожен гравець його улюбленої команди боровся до кінця, і як тільки матч закінчився, гравець просто ліг там, де його застав фінальний свиток, і не може йти, тому що у нього судома. Мене дуже дратують інтерв'ю футболістів, коли вони говорять щось на кшталт «Ми професіонали, нам потрібно скоріше забути про цю гру, і думати про наступну...» А мені, вболівальнику, як забути?! Я півтори години дивився, як наших возили по газону, і ось так просто повинен забути? Футболісти повинні розуміти, що вони грають не за зарплату, скільки б вони не отримували, а, насамперед, за совість, за честь, за настрій на трибунах.
Пам'ятаю, коли грали з «Шерифом», і Бойко забив сам собі гол від спини молдованина, мені пацани, які вболівають за «Шахтар», писали «Льоха, не підкажеш, в якій формі сьогодні грають молдавани?» На наступний день я проїжджаю по площі Льва Толстова і бачу як Бойко спокійно розмовляє по телефону і усміхається! Та я б після цієї гри тиждень навіть сміття з дому не виносив, щоб мене сусіди не побили прямо на сходах! Але зараз щось змінюється, дай Бог, зміниться в іншу сторону. Потрібно відчувати відповідальність за результат.
***
«Якщо команда грає на утримання рахунку, я вважаю, що вболівальник має право оплатити квиток на гру ксерокопією грошей»
***
- Чи радує вас, як уболівальника, що останнім часом у «Динамо» йде тенденція до українізації і омолодження складу?
- Я розумію, що неможливо в «Динамо» створити команду з одних киян. До речі, я вже не розумію, кого зараз вважати киянином – того, хто десять років тут прожив або тільки того, хто народився...
Я хочу бачити, що гравець, неважливо, якого він кольору шкіри, національності, хоч з двома громадянствами, виходить і рубиться за свій професіоналізм, за свою честь, за місто. Нехай це не буде його місто, але поки ти тут працюєш, ти повинен гамселити так, щоб вийшовши на вулицю ти не отримав плювок в обличчя або по пиці.
Я за те, щоб при інших рівних у складі грав українець. Але при цьому не повинен топовий гравець сидіти на лавці, тільки тому, що він не народився в Україні, в Києві, на Бесарабці. Для мене результат вторинний. Мені важлива гра, мені важливо розуміти, що коли я приходжу на футбол, бачу, що вони як гладіатори вийшли і віддалися до кінця. Без різниці, з ким вони грають.
Я ненавиджу цю історію: «Ми пропустили швидкий гол і засмутилися». Я цього не розумію. Гаразд, пропустили, скажімо, на 89-й хвилині за рахунку 0:0, ще можна розгубитися, але коли на третій – ну почали з 0:1, грайте, забивайте, в чому проблема? Я категорично проти тієї тактики, яка була при Сьоміні, коли він весь час кричав гравцям сідати на захист, ведучи в рахунку. Якщо ти можеш виграти якусь, навіть кубкову гру з рахунком 10:0 – вигравай! Забивай стільки, скільки зможеш, вмикай якісь внутрішні резерви.
Дивитися футбол, коли твоя команда забила швидкий гол і сіла утримувати рахунок, це все одно, що прийти на концерт Шевчука, а він співає під фонограму. Я заплатив за 45 хвилин, плюс ще 45, плюс додатковий час, щоб люди всю гру працювали. Ви ж не прийдете на концерт групи «Океан Ельзи», Вакарчук заспіває першу пісню «Все буде добре», а потім включить фонограму і піде? Якщо команда грає на утримання рахунку, я вважаю, що вболівальник має право оплатити квиток на гру ксерокопією грошей.
Мені подобається нинішній склад «Динамо», дуже подобається, що дали шанс Реброву. Наприклад, я, як вболівальник, спокійно дав би йому кредит довіри на два роки. Нехай вони спочатку обіймуть хоч п'ятнадцяте місце, головне – що зараз у колективі з'явилася атмосфера. Пам'ятаю, яка була загальна «зашуганність» за Газзаєва, коли приїжджаєш на базу і відчуваєш, ніби ти в якомусь напів-Освенцимі, під час ремонту.
- Кілька років тому в одному з інтерв'ю ви говорили, хто з гравців того складу за своїм характером асоціюється у вас з яким автомобілем. Тоді ви порівняли Ярмоленка з Subaru Impreza, передрікши йому прогрес. А які асоціації Андрій викликав би у вас зараз?
- До Aston Martin Сергія Станіславовича він ще не дожив (посміхається).
Людина складається з того, що він прочитав. Хтось із Біблії, хтось – з наукової фантастики, людина не повинна складатися тільки з смс-ок і повідомлень в Skype і Viber. Я думаю, що у будь-якого гравця є шанс стати кращим, ніж він є зараз, якщо він почне самоосвічуватися і отримувати в потрібний час потрібні книги, тому що ніхто з них, на жаль, у школі особливо не читав. І я вам скажу, що той же Шева – це освічена і начитана людина. І Сергій Станіславович Ребров – це освічена і начитана людина. Я не скажу, що він перечитав всю світову літературу, але повірте мені, люди досягають успіху завдяки тому, що вони дотримуються режиму, тому що вони розуміють, навіщо вони виходять на футбольне поле, тому що у них є честь, совість, у них є інтелект. Гравець з обмеженим інтелектом не піде далі свого чемпіонату, тому що він повинен знати мови, він повинен по-англійськи знати не тільки «сенк ю» і «фак ю». Мені здається, це велика проблема більшості наших молодих гравців. Крім фізичних сил і тактичних думок з приводу того, що відбувається на футбольному полі, ти повинен читати. Як би ти не втомився, ти повинен відриватися, наповнювати себе світовою літературою, не лазити по новинам, які пишуть такі ж дебіли, як і ті, хто їх читає, а розвивати себе, читати О'Генрі, читати Ремарка.
Гонщиків теж вважають тупуватими. Але насправді у мене механіки говорять на декількох мовах, тому що ми їздимо в різні країни, де теж потрібно спілкуватися з людьми. До того ж, ти не можеш не знати фізики, ти не можеш не знати динаміки. Я можу викладати ряд предметів у школі. При тому, що все, що я роблю, це рушаю з місця, розганяюся, гальмую, повертаю направо і наліво, як і всі, тільки роблю все це трошки швидше, ніж всі інші, коли мова йде про автоперегони.
Дурна людина в цьому світі не виживе. За межами футбольного поля ти – звичайна людина, і щоб тебе сприймали як дурня ні журналісти, ні люди навколо, ти повинен працювати над собою і в цьому напрямку. Сидиш на базі – візьми книгу, почитай. Змусь себе, і з часом це стане тобі цікаво.
- У Сергія Реброва автомобіль відповідає його образу?
- Сірий дуже добре зрозумів і оцінив дух Великобританії, тому наявність у нього Range Rover і Aston Martin свідчить про те, що людина перебуває в абсолютному балансі. На жаль, не можу назвати його своїм близьким другом, але я радий і щасливий, що мій товариш Сергій
Станіславович Ребров очолив «Динамо». На сьогоднішній день я йому готовий давати два сезони при будь-яких результатах. Зараз, мені здається, все в команді добре. Ігорю Суркісу потрібно по-справжньому набратися терпіння, читати статті, але не читати коментарі. Інтерв'ю Ігоря Михайловича все цікавіше слухати, видно, що у нього болить душа за клуб. Зараз, як мені бачиться ситуація, вертикаль «президент клубу – головний тренер» працює. Нам, уболівальникам, швидких результатів не потрібно. Перед тріумфальним сезоном 1986 року, були провальні в 84-м та 85-му, де ми і до десятого місця скочувалися. Вибудовуйте команду, ми потерпимо!
Ігор Бондаренко