Вже через декілька днів Україна, як і весь світ, буде зустрічати Новий, 2015 рік. 1927.com.ua пропонує вам згадати 5 найважливіших подій в українському футболу у 2014 році.
Ребров та його «Динамо»
П’ять років столичне «Динамо» не знає «смаку» перемог в чемпіонаті України. Останній раз до чемпіонського титулу киян «приводив» російський спеціаліст – Юрій Сьомін. Після цього був і Валерій Газзаєв, і, знову ж таки, Юрій Сьомін, та легенда київського клубу – Олег Блохін. Жоден з них не те, що не виграв чемпіонського титулу, а й не виграв жодного вагомого титулу на чолі київського «Динамо» (два Суперкубки України 2009 та 2011 року, звичайно, приємний додаток до медальної та трофейної скарбнички, але чи можна їх назвати вагомим титулом? Велике питання).
Цієї весни в київському «Динамо» сталась подія, яка змінила розподіл сил в українському чемпіонаті. «Біло-синіх» очолив вихованець столичного клубу – Сергій Станіславович Ребров. Через місяць після свого призначення на посаду в.о. головного тренера, Ребров виграє Кубок України. У фінальному матчі був беззаперечно переможений донецький «Шахтар». А ще місяць тому (в квітні, - авт.), саме після дуже млявого матчу і поразки від «гірників», був відправлений у відставку тодішній головний тренер київського клубу – Олег Блохін.
За півроку, які Сергій Станіславович керує першою командою київського клубу, динамівці посідають перше місце в чемпіонаті України, до того ж, вони єдині, хто ще не програвав в чемпіонаті України цього сезону. Кияни перемогли всіх своїх прямих конкурентів на золото, чого не було вже давно, мають найкращу різницю м’ячів в чемпіонаті та вийшли з першого місця в наступний раунд Ліги Європи. Результат роботи є, і, незважаючи на те, що говорять деякі «експерти», які нікого в своєму житті не тренували, а тільки розмовляють, машина під ім’ям «Динамо» починає набирати по-справжньому чемпіонські оберти, на чолі з найкращим тренером України-2014 року – Сергієм Ребровим. Бажаємо успіху в роботі і в Новому, 2015 році.
Об’єднання ультрас України
До Революції Гідності найактивніше ядро вболівальників усіх клубів не тільки команд УПЛ, а й решти, вважалось маргіналами, такими, яким важливі лише бійки, а не підтримка команди. Наше суспільство так думало. Але часи змінюються. І хто був вчора маргіналом та небезпечним, асоціальним елементом вже завтра може стати героєм. Це і сталось із ультрас.
22 лютого 2014 року в інтернеті з’явилось повідомлення про те, що ультрас-рухи багатьох клубів України оголошують безстрокове перемир’я. Причиною слугувала Революція та «проблеми у своїх містах з органами «правопорядку» та місцевою «владою». Вже через декілька днів почнеться окупація Криму Росією. Потім буде війна на Донбасі.
З перших днів Майдану багато фанатів різних клубів приєднались до народного протесту. Причому не тільки в Києві, а й в своїх містах. Зокрема, ультрас «Шахтаря» та «Металіста» заявили, що будь-яка агресія у бік ЄвроМайдану в їхньому місті буде розцінюватись, як спроба нападу на них і відповідь не змусить на себе чекати. Бій на Грушевського, бої 18-20 лютого в Києві, багато інших, локальних боїв з «органами правопорядку». В усіх цих сутичках приймали участь ультрас. Але Майдан завершився, Янукович втік в Росію. Почалась окупація Криму. Потім Росія буде засилати своїх військових на Донбас. Багато хлопців з різних рухів підуть воювати, плечем до плеча боронити кордони нашої Батьківщини. Підуть з Майдану на Схід нашої держави. Деякі з них вже ніколи не повернуться... Бити морду один одному, коли у твоїй країні війна – безглуздо.
Ще однією особливістю перемир’я були «матчі єдності». Хто рік тому міг подумати, що фанати «Динамо» та Шахтаря», «Дніпра» та «Металіста», «Карпат» та «Чорноморця», інших «вічних ворогів» зустрінуться не для того, щоб бити один одному обличчя, а щоб пограти у футбол і показати усім, що Україна єдина, як ніколи? Ніхто. А таке сталось.
Знаменитий заряд про те, ким є насправді маленький лідер нашого північного сусіда, бере свій початок в Харкові. Саме під час маршу фанатів «Металіста» та «Шахтаря», вперше було виконано цей по-справжньому світовий хіт.
Об`єднання людей, які усі роки незалежності були ворогами, а при першій же реальній загрозі об`єднались заради нашої Неньки – це велика подія не тільки українського футбольного світу, але й нашого суспільства, як такого.
Крим
16 березня 2014 року на українській території пройшов псевдо-референдум. За його «підсумками» Росія отримала нову територію, яку не визнав весь цивілізований світ. Крим визнали «тимчасово окупованою територією». Чемпіонат 2013-2014 кримські клуби дограли у своїх лігах. А влітку почалось… ФК «Таврія» та ПФК «Севастополь» були розпущені. На їхньому місці виникли якісь незрозумілі псевдо-клуби – ТСК, СКЧФ. Ялтинська «Перлина» була зареєстрована як російська юридична особа та почала свої виступи в другій лізі чемпіонату Росії. Проте, «великий» стратег з Кремля нікого не переграв, навпаки… Четвертого грудня 2014 року, УЄФА винесло рішення, згідно з яким із першого січня 2015 року усім кримським клубам заборонено грати в чемпіонаті Росії. Перед винесенням цього рішення президент УЕФА Мішель Платіні особисто приїжджав до Києва розмовляти з президентом України Петром Порошенком, який, на відміну від відомого футболіста, не побоявся зустрітись з українськими ультрас та пообіцяв приємних новин після розмови з Платіні. Так, в принципі, і сталось.
Варто також зазначити, що УЄФА «закрила очі» і на свій статут. В ст. 51 Уставу Союзу європейських футбольних асоціацій прямо вказується на те, що без дозволу України Росія не мала права приймати кримські клуби до свого чемпіонату, адже Крим – це Україна. Як наслідок, випливає дуже і дуже риторичне питання до УЄФА: «Чому лише через шість місяців було прийняте рішення з приводу кримських клубів?». Таких питань чимало. Про це написано багато різних матеріалів, тому не будемо повторювати те, що вже є.
Звичайно, що незвичним є і чемпіонат України 2014/2015 не лише через кількість клубів-участників, а й через те, що в ньому, вперше в нашій історії, не бере участь жодна кримська команда та перший чемпіон України, сімферопольська «Таврія», яка, на жаль, зникла з футбольної карти світу і не відомо, чи повернеться на неї колись.
Багато хороших клубів зникло з кримського півострова, багато футболістів закінчило свою футбольну кар’єру та займається зараз зовсім не футболом, багато тренерів залишилось без роботи, багато дітей можуть залишитись без гідної дитячо-юнацької школи, можуть не вирости нові Сергії Ковальці, Дениси Голайдо та багато інших талановитих футболістів, яких нам подарував Крим.
Проблемна ФФУ
18 квітня 2007 року сталась, напевно, одна з найбільших перемог українського футболу. Вперше країни зі Східної Європи отримали право провести великий футбольний турнір – ЄВРО-2012. Одним з головних героїв тої перемоги можна та варто вважати тодішнього голову ФФУ, нині віце-президента УЕФА, Григорія Суркіса. Перед самим стартом ЄВРО виконком ФФУ намагався винести вотум недовіри, але, шляхом втручання УЕФА, було прийнято консенсус, що після ЄВРО старший з братів Суркісів піде у відставку. Так і сталось.
Новим головою ФФУ було обрано колишнього гравця київського «Динамо» та донецького «Шахтаря» - Анатолія Конькова. Хоча, якщо вірити Ігорю Циганику, як такого обрання президента не було, було лише формальне голосування.
Півтора роки минули дуже швидко, Коньков і компанія працювали, звичайно, не без проблем, не без помилок. Але те, що сталось у цьому році, коли лише за день до фіналу Кубка вибрали місце його проведення, коли фанати добиваються того, щоб були глядачі на трибунах, коли ми бачимо неоднакові та, інколи, дивні рішення КДК ФФУ, надто м’яку позицію керівництва ФФУ щодо кримського футболу, результатом якої можна вважати не запрошення Конькова на зустріч Порошенка та Платіні – це або диверсія, або свідоме нищення усього того, що створювалось протягом усіх років існування ФФУ.
Звичайно, ці, та не лише, «справи» ФФУ не залишились поза увагою і, вперше в історії українського футболу, усі обласні організації та федерація футболу міста Києва висувають вотум недовіри до нинішнього керівництва ФФУ. Це неординарна подія, адже керівництво, яке за два з половиною роки не створило майже нічого нового, навпаки, багато чого зруйнувало, не має права займати свої посади.
Звичайно, факт обшуку в Домі Футболу також викликає певні запитання. Особливо особи, якими зацікавились СБУ та Генеральна прокуратура – президент ФФУ Коньков, перший віце-президент – Попов та виконавчий директор ФФУ – Бондарєв. Перші особи федерації футболу не могли потрапити в об’єктив правоохоронних органів просто так.
Питання виникає лише у тому, хто буде наступником Конькова. Є той же Павелко, є президент УПЛ Данилов, якого, за чутками, буде підтримувати Ахмєтов, є перший віце-президент ФФУ часів Суркіса – Бандурко. Але одне відомо точно – все буде по-іншому. Не буде так, як було за Суркіса, не буде так, як було при Конькові. Новий президент – нові правила? Побачимо на позачерговому Конгресі ФФУ 6 березня 2015 року.
Роман Санжар та «Олімпік»
Третя команда з міста Донецьк в УПЛ з’явилась лише цього сезону і не провела ще жодного матчу на своєму рідному стадіоні «Олімпік». Причиною цьому є війна, яка прийшла на територію українського Донбасу із сусідньої держави.
Починаючи з цього сезону, донецька команда базується в місті Києві, грає на стадіоні ім. Баннікова та планує чи-то купити стадіон, чи-то побудувати свій.
Після першої гри «Олімпіка» в УПЛ проти одеського «Чорноморця», в якій донеччани програли з розгромним рахунком – 4:0, ніхто не міг і подумати, що на зимову перерву новачок УПЛ піде на 4 місці, випереджаючи і харківський «Металіст», і той же одеський «Чорноморець», луганську «Зорю» та багатьох інших. Але це факт.
За словами головного тренера та творця цього чуда, Романа Санжара, «Олімпік» - одна велика сім’я. Для багатьох не зрозуміло, яким чином, за рахунок чого молода донецька команда (заснована в 2001 році – авт.), вперше потрапивши в УПЛ, займає четверте місце і поступатись ним явно не захоче. Чесно кажучи, для багатьох гравців, тренерів, асистентів «Олімпіка» це теж питання. Але не без відповіді.
Як зізнався Санжар в одному зі своїх нещодавніх інтерв’ю, запорука успіху в тому, що командна гра та мотивація – це довести всім, що вони мають повне право грати в УПЛ і назватись командою УПЛ, а не просто вийти на рік в елітний дивізіон і покинути його через сезон.
Друга половина чемпіонату буде іншою, буде вирішальною, буде кращою. Як буде грати «Олімпік», які придбання, які підсилення будуть – невідомо. Але відомо точно – нікому легко не буде в іграх з цією командою. Не дарма ж лідер чемпіонату та краща команда цього сезону, київське «Динамо», не змогло переграти новачка у себе вдома.
Олександр Ушаков