Про це розповів екс-президент «Борисфена» Ігор Ковалевич, згадуючи своє перше знайомство з легендарним тренером.
«Я як зараз пам'ятаю той момент, коли вперше особисто познайомився з Валерієм Васильовичем Лобановським.
Я, звичайно, його знав давно, з того моменту, коли у вже далекому 1973 році Валерій Васильович очолив київське «Динамо», але приватне моє знайомство з метром відбулося в 1993 році. Він тоді тільки приїхав з Арабських Еміратів і Михайло Олегович Ошемков, який працював у той час у нас в клубі віце-президентом, запросив Валерія Васильовича в офіс нашого клубу, який знаходився на 5 поверсі готелю «Русь».
Як зараз перед очима довгий коридор готелю, яким Валерій Васильович йшов, вітаючись з вибігаючими з усіх кутів співробітниками офісу, іноземцями, що проживали в готелі, офіціантами ресторану, співробітниками готелю, що бажали на власні очі побачити живу легенду.
Розмістившись в 511 офісі, я, Діма Злобенко, Михайло Ошемков і Валерій Васильович провели за бесідою більше 5 годин. Ми з Дімою сиділи з відкритими ротами, уважно ковтаючи кожне слово Великого Тренера, чудового співрозмовника, розумної, з високим інтелектом людини.
Ми говорили про все, про футбол, про життя, про політику, про мистецтво, про економіку, бізнес, про сім'ю. Несподівано наприкінці зустрічі Дмитро Іванович Злобенко, який на той час був президентом ФК «Борисфен», розповівши про перспективи розвитку тільки створеного футбольного клубу і поставлених перед ним завдань, запропонував Валерію Васильовичу очолити нашу молоду команду, а для підтвердження серйозності намірів з нашого боку, зобов'язався відразу наперед виплатити річний гонорар, рівний тому, який йому був запропонований керівництвом федерації футболу Кувейту за згоду очолити національну збірну.
Пропозиція була настільки несподіваною, що Валерій Васильович навіть трішки розгубився, як мені здалося, але потім витримавши хвилинну паузу, запропонував нам зустрітися завтра, запросивши нас до себе в гості, щоб продовжити розпочату розмову.
Протягом наступних трьох днів ми годинами продовжували нашу розмову, але так і не змогли отримати від Валерія Васильовича відповідь на нашу пропозицію, як позитивну, так і негативну.
Я прекрасно розумів Валерія Васильовича, тренеру зі світовим ім'ям, який добився з рідним «Динамо» тріумфу, як в національних змаганнях, так і в Європі, в тому числі і як тренер національної збірної, взяти і погодитися очолити нікому не відомий клуб другої ліги було зовсім не цікаво. Але головна причина, по якій я був точно впевнений, що Валерій Васильович не очолить ні одну клубну команду - це його рідний клуб, київське «Динамо», за яке він дуже сильно переживав.
Для нього інших клубів просто не існувало.
Так пролетіли для мене ці три дні, які я буду пам'ятати все своє життя - три дні спілкування з живою легендою, брилою - ЛЮДИНОЮ, що випередив час!» -
написав Ковалевич у своєму Facebook.