- Юрій Миколайович, ваш приїзд до України як раз співпав із завершальними матчами «синьо - жовтих» у групі Н, - розпочинає кореспондент газети "Команда".
- Ця обставина не змусила мене приділяти нашій національній команді більше або менше уваги. Можна сказати, я стежу за нею постійно, у тому числі, коли перебуваю в Росії. Однак я не є експертом по збірній, спостерігаю її ігри виключно як уболівальник.
- І вам як вболівальнику сподобалися поєдинки проти Польщі та Сан-Марино ?
- Не буду говорити про якість гри збірної. Але мене, безумовно, порадував результат нашої команди за підсумками групового етапу. Особливо він цінний тим, що в листопаді минулого року, мабуть, мало хто вірив, що нам вдасться зайняти одне з перших двох місць в групі...
- У чому головна відмінність нинішньої збірної України від того варіанту національної дружини, до якого ви були безпосередньо причетні два-три роки тому - спочатку як виконуючий обов'язки головного тренера, а потім і як асистент Олега Блохіна?
- Хороша та збірна, яка дає результат. Тоді результату у нас не було з цілком об'єктивних причин: ми проводили лише спаринги, на які я не мав можливості викликати до розташування команди всіх кращих. Часом недораховувалися до 15-ти футболістів! Нинішні лідери команди Михайла Івановича Фоменко - Ракицький, Коноплянка, Ярмоленко, Зозуля - на той час, як ви пам'ятаєте, були гравцями молодіжної збірної і в головній команді з'являлися на великі свята. Нашому тренерському штабу доводилося компенсувати кадрові втрати, збираючи людей по крихтах з не найсильніших клубів. Притому, підкреслюю, що я ніколи не був повноправним наставником національної збірної, а саме виконував обов'язки... Хоча і намагався це робити з усією душею. На жаль, мене на цій посаді «з'їли». До того ж, елементарно не вистачало часу: за два дні, відведені на черговий збір, складно було налагодити ігрові зв'язки. Втім, вважаю, певну місію на той момент наш тренерський штаб виконав: ми переглянули у справі дуже багато кандидатів у національну команду, зібравши великий обсяг інформації з прицілом на виступ у фінальній частині Євро-2012.
- Робота з молоддю завжди була вашою стихією, а один з кращих гравців «синьо -жовтих» у відбірковому циклі до ЧС- 2014, Денис Гармаш, у якійсь мірі - ваш вихованець. Чи можна назвати нинішнє покоління національної команди найталановитішим за історію ?
- Потенціал у наших молодих футболістів дійсно божевільний! Порівнювати з минулими поколіннями не будемо, щоб не наврочити: хлопці все ж таки поки не вийшли у фінальну частину мундіалю. У плей-офф зібралися команди, які так само, як і ми, зайняли другі місця у своїх групах. Так що в листопаді на Україну очікує ще одне важке випробування. Але для того, щоб поїхати наступного літа в Бразилію, у цієї збірної є все! Я вважаю, що цю команду чекає велике майбутнє.
- Раніше в стикових поєдинках нас незмінно чекали невдачі...
- Це вже історія, яку, звичайно, треба пам'ятати, але не можна на ній зациклюватися. Наприклад, у 1997 році наша збірна поступилася в плей-офф хорватам, однак наші гравці в той час дійсно значно поступалися супернику і в плані індивідуальної майстерності, і в плані досвіду. Плюс на результат вплинула помилка арбітра Педерсена, який скасував гол Косовського в київському матчі. Зараз, повторюся, у нас підібралася така команда, якій під силу практично будь-який суперник. Так що жити потрібно справжнім, а думати про майбутнє.
- Останнім часом керівники російських клубів при підборі фахівця на тренерську посаду все частіше звертають свій погляд на Україну. Взимку переїхали до Росії ви, а потім з української Прем'єр-ліги в російську перейшли працювати Леонід Кучук та Олег Кононов. Чим можна пояснити цей бум?
- Це питання, швидше, до керівників. Але, думаю, як тренери не звикли дивитися в паспорт гравцям, так і для президентів не важлива національність наставника, який у них працює, а головними критеріями є його професійні та людські якості. Звичайно, за інших рівних умов перевага повинна віддаватися своєму співвітчизнику. Такої ж думки я дотримувався і працюючи в Україні. Упевнений, що і в Україні, і в Росії є хороші тренери, яким просто не довіряють. Якщо говорити про мене, я себе іноземцем у Росії не відчуваю. А як може бути по-іншому, враховуючи, скільки років я тут прожив ?
- У тренерському штабі «Волги», крім вас, є ще один український фахівець - Геннадій Литовченко. А от українських футболістів у складі немає. Чому ?
- При комплектуванні команди я не враховую ні вік виконавців, ні їх громадянство. Мене цікавить, що являє собою футболіст у професійному відношенні, а також у побуті. Може, українці скоро і з'являться, а може, їх не буде взагалі. Спеціально кликати до Нижнього Новгороду співвітчизників - такого завдання я перед собою не ставлю.
- «Волга» - команда досить вікова. Саме тому ви не бачите в ній свого сина Владислава, який все ще належить київському « Динамо», але перебуває в оренді в чеському «Словані»?
- Де б я не працював, хотів би, щоб син грав у мене. Але в той же час я цього... уникав. У свою команду я покличу Влада тільки тоді, коли його перестануть сприймати саме як мого сина. Адже до 20-річного віку говорили, що він мало не по блату грає у футбол. Нещодавно я, можливо, вперше, прочитав в одному виданні, що грати Владислав таки вміє...
- Проте порівнювати його з вами, напевно, будуть завжди...
- Так, я до цього готовий, і він, думаю, теж. Все це ми вже проходили, ще починаючи з дитячих років. Так що боятися нам нічого. А з приводу ймовірності появи Калитвінцева-молодшого у «Волзі» відповім так: якщо надалі він буде відповідати вимогам команди, то ми його запросимо. На сьогоднішній день я його у нас не бачу. Але що буде завтра - не знаю.
- Виступами Влада у «Словані» ви задоволені?
- Я стежу за розвитком його кар'єри дуже пильно. Після кожної гри Владислава ми телефонуємо один одному, він ділиться думкою про свій виступ, потім я його перевіряю, переглядаючи відеозапис матчу. Чи залишаюся я задоволений? Ще жодного разу я не був задоволений ним повністю. Так, є ігри, за які я його хвалю, але знаю при цьому, що він оцінює себе досить критично. Я занадто добре уявляю потенціал цього хлопця, щоб розуміти, чого можна від нього вимагати. Мені сподобалося, наприклад, як у нинішній понеділок Влад зіграв за молодіжну збірну України в Латвії. Але все одно це ще не те, на що він здатний...
Першоджерело: газета "Команда"