Це була катастрофа. Це було у 2010-му році. І, по суті, ми опинилися в дуже складній ситуації, коли потрібно було приймати нестандартні рішення, і, головне – показувати результат. Треба віддати належне, що будівельники і тогочасні керівники проекту – той самий Борис Колесніков – взяли на себе дуже складну ношу і змогли все реалізувати. Яким чином – ніхто не знає. Як ніхто не знає, як гуси Рим врятували, так ніхто не знає, яким чином Колєснікову вдалося врятувати Львів. Але це справжня історія. Це невигадана річ. Ми тоді декілька разів вели дуже складні перемовини, їздили до Ньона – у штаб-квартиру УЄФА. І саме після того, як ситуація пішла на покращення, теперішній президент ФІФА Джанні Інфантіно (в той час він був генеральним секретарем) почав називати Бориса SuperBoris.
- Казали, він доклав руку і до зміни проекту будівництва «Олімпійського»?
- Щодо «Олімпійського», то були прискорені темпи будівництва та прийняті правильні стратегічні рішення. Треба було швидко добудувати об’єкти і здати їх в експлуатацію, задовольнити умови УЄФА. Якщо б цього не сталося, турнір міг бути проведений в непаритетному форматі. А це для нас означало б національну ганьбу.
- Стадіони були головною проблемою, чи доводилося працювати і над іншими інфрастуктурними проектами?
- Якщо чесно говорити, все було проблемою. В той час вимоги УЄФА були дуже жорсткими, і кожне місто мало свою специфіку. В Донецьку до стадіону не було жодних питань. «Донбас Арена»- це був своєрідний рівень для всіх стадіонів ЄВРО: ми на цьому стадіоні навчали персонал футбольним операціям. Але, в Донецьку, наприклад, була проблема з розміщенням вболівальників. Доводилося шукати готелі, які могли прийняти і цільові групи УЄФА, і самих уболівальників. Тобто, по суті, готелі всіх категорій. У Києві була проблема з добудовою стадіону, оскільки з готелями, в принципі, проблем не було. У Харкові проблеми були з аеропортом і стадіоном, з розміщенням… Тобто кожне місто мало свою специфіку. У Львові були проблеми зі стадіоном, по суті, до останнього моменту. Ми не знали, чи проведемо турнір, ще за 4 тижні до його початку.
- Давайте поговоримо про приємне. ЄВРО, напевно, дало нашій країні поштовх у розвитку – не лише футбольному?
- Найбільшим надбанням турніру я вважаю те, що Європа відкрила для себе Україну. До нас приїхало багато вболівальників. Жоден з них не постраждав. У нас не було жодного конфлікту. Всі щасливі та задоволені повернулися додому. Найщасливіші, звичайно, іспанці. Найбільше запам’яталася нашим гостям українська гостинність. Сюди люди їхали, овіяні масою міфів. Англійці боялися їхати, бо тут, мовляв, вбивають людей, та через расизм. Французи боялися ще з якоїсь причини. Але всі лишилися задоволені. Голландці обожнювали той же Харків.
- Скільки б ми йшли до того, що маємо зараз, без ЄВРО?
- Я думаю, десятиріччя. Та інфрастуктура, яка була створена, використовується і сьогодні. Ті, хто їздять по трасі Київ-Львів, досі задоволені. Це нормальна дорога. Аеропорти… Ви пам’ятаєте, які курятники були у Львові і в Харкові, в якому стані був Бориспіль. На жаль, ми, по суті, втратили донецький аеропорт в силу обставин, коли ми сьогодні під загрозою агресії. Але, з іншого боку, у нас є надбання, про які говорив УЄФА. І дуже добре, що сьогодні жоден зі стадіонів – можливо, за винятком (думаю, це тимчасово) «Донбас Арени», не став «білим слоном». І на львівській арені грають команди, і на «Олімпійському», і у Харкові. І дуже важливо, щоб, коли «Шахтер» повернеться на «Донбас Арену», там грали львівські «Карпати».