Наприкінці січня багато любителів футболу, напевно, пораділи не лише за полтавську «Ворсклу», яка придбала голкіпера київського « Динамо» Станіслава Богуша. Без сумніву, надійного стража воріт, а й за самого футболіста, який через травми випав з гри на три роки, а якщо і повертався в стрій, то більше кількох матчів за динамівський «дубль» не проводив. Нині Богуш вже пройшов свій перший етап підготовки з «Ворсклою» і в неділю вирушив з «біло-зеленими» на другий збір.
- Станіслав, після тривалого простою не відчували себе на зборі новачком - любителем?
- Все пройшло добре. Мені було дуже цікаво дізнатися, як відреагує мій організм на чималі навантаження, і, слава Богу, я впорався з усіма труднощами. Простою у мене не було, оскільки з початку сезону тренувався з другою динамівською командою. Потім виник варіант з «Арсеналом». Тоді сподівався, що все у «канонірів» незабаром налагодиться, і мені вдасться нарешті пограти на високому рівні. У всякому разі, я домовився з керівництвом цього клубу про співпрацю до зимової перерви. Але одного разу, коли ми з хлопцями приїхали на базу в Щасливому, щоб потренуватися для себе, підтримати форму, нас туди не пустили.
- І вже тоді ви вперше відвідали тренувальний табір «Ворскли»...
- У тій ситуації оперативно спрацювали мої агенти, які вийшли на контакт з полтавським клубом. З «Ворскли» мені надійшла пропозиція приїхати і займатися нарівні з основним складом. Такий варіант, без сумніву, був вигідний і мені, і полтавчанам, оскільки вони отримували можливість спокійно переглянути мене, оцінити мій стан. Таким чином, вже в листопаді я адаптувався в новому колективі. Багатьох хлопців я знав раніше, а з рештою швидко познайомився і налагодив хороші взаємини.
- Що допомогло вам перенести майже трирічне лихоліття, коли про вас багато стали забувати?
- Підтримка родини, рідних і близьких людей. Я повною мірою відчув, як важко, коли не можеш займатися улюбленою справою. Для мене було б легше, якби причиною довгої ігрової паузи була дискваліфікація. А ось травма, рецидив якої траплявся кілька разів, вимотувала мене не тільки фізично, а й морально - тільки починав працювати, і відразу ж знову потрапляв до лазарету.
- На першому зборі наставник команди Василь Сачко повноцінно задіяв вас в спарингах. Як ви відчували гру, позначалося на ваших діях хвилювання?
- До цього я більше тренувався, ніж грав. У контрольних матчах мені потрібно було дещо пригадати, включити своєрідну навігаційну систему організму. До того ж, я дуже хотів грати! Звичайно, без хвилювання не обійшлося. У кожному з проведених спарингів у мене був присутній легкий мандраж, але це, повірте, приємні відчуття. Зі стартовим свистком всі сумніви зникали.
- Після двох пропущених вами м'ячів у різних поєдинках з боку тренерського штабу «Ворскли» до вас не було претензій?
- Ні, мені ніхто за ці голи не дорікав. Головне, що я сам детально проаналізував те, що трапилося, покопався в собі, так би мовити... Однак з власного досвіду знаю, що занадто переживати через кожного м'яча, що влетів у твої ворота, не можна.
- Вам уже 30 років. Чи відчуваєте в собі сили для продовження активної кар'єри на вищому рівні?
- Але мені ж не 50 стукнуло... Для воротарів тридцятирічний рубіж часом стає переломним - багато завдяки накопиченому досвіду розпочинають помітно краще грати. Я зараз навчився дуже вірно оцінювати свій стан, швидко і без надриву набирати хорошу форму. Зараз ось упорядкував власну вагу. Восени у мене було на 2-3 кілограми вище норми.
- Процес підготовки воротарів в «Ворсклі» відрізняється від динамівського?
- Специфіка та ж... У першу чергу від голкіпера вимагають якнайшвидше рухатися в рамці. З нами займається відмінний фахівець, в недавньому минулому діючий воротар - Олег Остапенко. Під його керівництвом, крім мене, відточують майстерність двоє моїх колег по амплуа - Діма Непогодов і Льоша Казаков. Вони молоді амбітні гравці, які справили на мене хороше враження. Так що ворота «Ворскли» навесні, впевнений, завжди будуть під надійною охороною! А хто з нас буде першим номером, покаже гра.
- Полтавська команда перед черговим від'їздом до Туреччини отримала два вихідних. Як ви провели ці дні?
- Просто відпочивали. Нам необхідно було привести себе в порядок психологічно, адже у хлопців вже два збори позаду. Зараз у всіх накопичилася моральна втома, зняти яку допомагають тільки рідні. Два дні для цього - не так багато... Однак, щоб відновитися, я в суботу знайшов час для відвідування басейну.
- У «Динамо» з часом мрієте повернутися?
- У мене зараз одне завдання - почати грати! Хочу вийти на колишній рівень. Тому не бачу сенсу говорити про будь-яку іншу команду, окрім «Ворскли», з якою мрію домогтися вагомих результатів. Головне, щоб здоров'я не підвело, адже я нарешті повністю відновився.
Олег СЕМЕНЧЕНКО, газета «КОМАНДА»
Переклад: «1927»