Головний тренер київського «Динамо» Сергій Ребров у рамках інтерв`ю для sport.ua розповів про деталі тактичної та фізичної підготовки, про набір у школу «Динамо», легіонерів та багато іншого.
(1 частина, 2 частина, 3 частина)
- Як ви збираєтесь поєднувати працю в молодіжній команді та «Динамо-2»?
- Та я і в цьому сезоні так робив, це нескладно. З тренерами, які працюють з цими командами, у мене і раніше був контакт. Вони розповідали про футболістів, про прогрес тих футболістів, які нас цікавлять. Домашні ігри я із задоволенням дивлюся у нас на базі. Мені це подобається, і подобається дивитися за молодими футболістами. Як буде далі, поки це питання не вирішене. Зараз, напевно, всі керівники цих команд, президент, я - всі разом сядемо і визначимося. Є деякі задумки і ми вирішимо, як це далі буде функціонувати.
- Хто, на вашу думку, найближчим часом зможе пробитися з молодіжного складу, або «Динамо-2» в першу команду?
- Ви бачили, що в останній грі у нас були на заміні Харатін, Болденков. У молодіжній команді з нами на збори їздили - Рижук, Ягодінскіс. Досить молодих футболістів, які прогресують, за якими ми стежимо. Важливо, щоб ці футболісти бачили і ставлення першої команди до них. Є можливість прогресувати і розуміти, що нічого неможливого немає. Прогресуючи в своїх молодіжних чемпіонатах, вони потраплятимуть у першу команду, будуть грати. Чи візьмуть свій шанс, чи ні, залежатиме тільки від них. Напевно, це дуже важливо, щоб футболісти розуміли, що вони працюють не просто так, а за ними стежать.
- За останні 10-ть років не було великих зрушень в розвитку клубу. Як ви бачите системну роботу клубу в цілому, зокрема менеджменту?
- Мені складно відповісти на це питання, хоча в якійсь мірі я згоден. Потрібно сідати і обговорювати це питання не тільки з президентом. Знаходити якихось серйозних менеджерів, які допоможуть нам. Допоможуть в тому, щоб побільше футболістів виходило з молодіжних складів і потрапляло саме в першу команду. Тому що молодіжні команди для того існують, якщо вони дадуть одного, двох, трьох футболістів в першу команду, то це буде величезний прогрес.
- Кажуть, що навіть у школі «Динамо» не завжди є набір, з чим це пов'язано?
- Та ні, я вважаю, що школа працює дуже гідно і бачив достатньо футболістів. Мій син займався в цій школі і я бачив досить серйозне відношення всіх тренерів до роботи.
- До речі, як ваш син сприйняв ваше призначення?
- Нормально, привітав.
- Ми знаємо дуже добре Сергія Реброва - гравця, а який він Сергій Ребров - тренер?
- Поки ніхто не знає який він тренер. Будь-який тренер любить дисципліну і в тренувальному процесі і на полі. Якщо її не буде, то дуже складно домогтися якогось результату. У той же час, тренер повинен розуміти, що потрібно знаходити підхід до кожного футболіста. У нас в команді більше десяти націй і з кожним треба розмовляти.
Наприклад: в «Динамо», в різні роки приїздили футболісти дуже високого рівня і для того, щоб вони віддали сто, сто п'ятдесят відсотків, потрібно з них це дістати. Якщо ти просто скажеш: «Ти граєш на цій позиції» - йому складно буде показати всю свою гідність. Особливо, коли ти граєш в командну гру, де ти один нічого не можеш зробити. Якщо ми не будемо мислити всі разом, рухатися в одному напрямку всією командою, буде дуже складно домогтися якогось результату.
- А ви особисті бесіди ведете з гравцями, на які-небудь відсторонені теми?
- Мені самому цікаво спілкуватися і на тренуванні, і поза полем. Дізнаватися їхні інтереси, підтримувати якусь бесіду, допомагати їм у питаннях, які їх цікавлять. Все-таки, я провів якесь футбольне життя, не тільки в Україні, але і в багатьох країнах і щось з цього для себе підкреслив.
- А від динамівських легіонерів, які є лідерами своїх збірних, ви особисто чогось навчилися?
- Звичайно, кожен футболіст, особливо, який представляє свою країну - це професіонал, який щоб піднятися на цей рівень, доклав величезних зусиль. Люди, граючи у своїх збірних, особливо, які є лідерами, це люди з характером, які чогось досягли. І зрозуміло, що мені цікаво з ними поспілкуватися і, напевно, їм також цікаво щось дізнатися від мене.
- А хто легше йде на контакт?
- Всі йдуть на контакт. Ті, з якими говориш однією мовою, тією ж англійською, от з французами трошки складніше, тому що все одно доводиться спілкуватися з перекладачем. З англійцями, з Мігелем, ніяких проблем немає, хорвати - розмовляють російською, крім Віди. Загалом, все нормально.
- Як ви думаєте, тренером потрібно народитись, чи це, все-таки, прививається і потрібно навчитись розвиватися?
- Вчитися і розвиватися завжди потрібно. Якщо ви мені скажете про якогось тренера, який чогось не навчається і не розвивається, то я в це не повірю.
Звичайно, важливий якийсь досвід футболіста, але є одиниці успішних тренерів, які не були футболістами. Але я вважаю, що досвід гравця дуже важливий для тренера, щоб хлопці дійсно тебе слухали і розуміли, що ти через все це пройшов, що ти знаєш як виходити зі складних ситуацій і ти допомагаєш їм у цьому.
- Що Ви почерпнули, коли їздили в «Манчестер Сіті» і «Боруссію»? Там справді сильна різниця тренерського процесу?
- Звичайно, що так. Було цікаво подивитися, як тренери за досить короткий термін досягають таких значних змін у команді, досягають результатів, за рахунок цього я для себе щось почерпнув. Тренеру, напевно, важливо переймати якийсь досвід, дивитися знову ж на успішні команди, за рахунок чого вони досягають успіхів.
10 днів, які я провів у «Боруссії» - це інформація, використовувати яку в мене завжди є можливість.
- Хто все-таки є прикладом тренера для Сергія Реброва?
- Навіть не знаю, знову ж у кожного є щось своє. У Юргена Клоппа на полі божевільна дисципліна, коли починається тренування, зайвого слова ні від кого не почуєш. Зате коли вона тільки закінчується, помітні дружні відносини між тренером і футболістами, ніяких проблем немає. Але коли йде робота, яка триває 1,5 години, ніяких жартів немає, люди розуміють, що тільки за рахунок правильної і серйозної роботи вони можуть досягти результату, що той час, який вони проводять на полі, вони повинні бути максимально сконцентровані. Потім у них є час відпочити. Гравці на тренуванні дійсно підпорядковані результату.
- Чого ви не дозволяєте футболістам у тренувальному процесі в роздягальні? Наприклад, Михайло Іванович Фоменко не дозволяє гучно слухати музику в роздягальні, він вважає, що музика відволікає і заважає сконцентруватися на грі.
- Палити. Але коли я грав в Англії, там музика дуже голосно грала, вона навпаки, стимулювала футболістів. Я вважаю, що кожен футболіст повинен слухати музику, яка стимулюватиме на гру, це дійсно великий стимулятор, не тільки у грі, але і в повсякденному житті. Для людей дуже важливо знайти правильну музику, яка тебе може надихнути на якусь повну віддачу в улюбленій справі. У Михайла Івановича свої підходи, вважаю, вони правильні, українським футболістам може це і не треба. Одне ім'я «Динамо» досить потужно стимулює.
- Для іноземних футболістів проводиться лікбез, для того, щоб вони теж зрозуміли, що таке «Динамо»?
- Вони бачать, напевно, по відношенню до вболівальників, що в місті їх дійсно впізнають і підтримують. Зараз, на жаль, стадіони не повні, але коли чемпіонат тільки починався, то «Олімпійський» завжди був повний. Наприклад в матчі з київським «Арсеналом» у сильний мороз стадіон також був повним. Бачачи це, вони розуміють, що «Динамо» - це не просто трамплін, який допомагає потрапити в Європу чи в більш високий клуб, а це дійсно серйозна команда, ні чим не гірша європейських грандів.
- Як складається ваша робота в день матчу? Ви можете нам трохи розповісти?
- Коли чекає важлива гра, ти дійсно думаєш про те, що може щось недороблено. Зайвий раз можеш подивитись гру суперника або свою. В день гри у нас зазвичай прогулянки, індивідуальні співбесіди, іноді можемо переглянути стандартні положення, а там далі обід, відпочинок, ввечері установка і гра. Нічого надприроднього немає.
- Андрій Ярмоленко зізнався, що тепер «Динамо» розбирає перед грою кожного суперника, раніше цього не було? Він сказав, що нововведення всім сподобалося.
- Якраз таки Андрію це не подобається, це вам він сказав, що подобається. Насправді він іноді куняє. Те, що це потрібно, те, що вони допомагають, це однозначно. Важливо розуміння самих футболістів, те, що розповідають, це не так багато, це займає максимум 30 хвилин, але ти повинен розуміти, проти кого ти граєш, як ми можемо її обіграти - це основне. Без цього виходити на поле, маючи відмінну фізичну підготовку, проти противника немає сенсу.
- Ви кажете півгодини. А взагалі, скільки часу приділяєте тактиці, розбору власної гри, розбору суперника?
- Я ж кажу, десь півгодини в день.
- І Ярмоленко вже куняє?
- Звичайно, півгодини сидіти і дивитись одне й те ж саме, коли тобі це розповідають. Наприклад, у «Рубіні», у Бердиєва, такі заняття були по півтори години. Футболісти були настільки злі, що не хотіли сприймати будь-які вимоги. Але тут, я вважаю, це абсолютно нормально. І той же Андрій, вже зараз, каже, що йому це допомагає на футбольному полі. І я думаю, що це дуже важливо, що футболісти самі це розуміють.
- А підловити можете футболіста, який очі трошки прикрив, а потім, різко, екзамен провести?
- Ні, здається очі не прикривають. Знову ж таки, це не так довго. Але, якимись способами виражають, що вони втомилися. То кашляють, то позіхають.
- Як ви мотивуєте хлопців на гру? Раніше казали, що Блохін тренер-мотиватор, вміє знайти потрібні слова. Як вам приходять ці слова? Ви їх готуєте чи все так спонтанно в залежності від ситуації?
- Ні, звичайно, що не спонтанно. Ти сам розумієш, за рахунок чого, треба підняти мотивацію у хлопців на певний рівень. Навіть граючи останню гру із «Зорею», де гра нічого не вирішує, але самі футболісти повинні розуміти, що прийде 5-10 тисяч. Люди прийдуть подивитись на вашу гру. І дуже важливо, щоб після останніх трьох переможних матчів показати людям, що ми на вірному шляху. І ні в якому разі не опускатися на якийсь інший рівень. Коли піднімаєшся – дуже легко впасти. Але знову дуже тяжко туди піднятись. Тому, звичайно, намагаюсь знайти слова хлопцям, щоб вони розуміли, що будь-яка гра з будь-яким суперником. Але на деякі ігри не потрібні навіть ніякі слова, мотивація з’являється сама. Наприклад, на гру з «Шахтарем». Всі її чекали. Навіть було видно перед матчем, що усі хочуть вийти і по швидше зіграти цю гру. І якихось слів, додаткових, не треба було. І я дуже задоволений, що вони зрозуміли це, особливо в останній грі, яка була для глядачів, які прийшли підтримати нас в останній грі сезону і ми повинні віддячити їм.
Продовження читайте ТУТ.